У радянський час цю подію замовчували, щоб у суспільстві з’явилися уявлення про єдино можливе об’єднання українських земель зусиллями радянської влади (ще й зараз можна почути, що «Сталін створив Україну у 1939 році»). Крім того, соборність України суперечила парадигмі про непорушний союз радянських республік-сестер і народів-братів. Саме тому в Указі Президента України «Про День Соборності України» читаємо про «…велике політичне та історичне значення об'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави…», що вказало, що лише у національній, державній і суспільній єдності можливе майбутнє України.
Під документом поставили свої підписи шестеро чоловік. Серед них двоє – уродженці Полтавщини. Зокрема, другим стоїть підпис Симона Васильовича Петлюри (1879-1926) – видатний український державний, військовий та політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик, який народився у Полтаві. На момент підписання – член Директорії УНР, з 9 травня 1919 року – її Голова.
Наступним стоїть підпис Андрія Гавриловича Макаренка (1885-1963), уродженця м. Гадяча, одного з організаторів української Спілки залізничників, яку очолював, ініціатора підпорядкування залізничного транспорту українській адміністрації. Як голова Спілки залізничників входив до складу Українського національного союзу, був одним з організаторів протигетьманського повстання. 14 листопада 1918 року обраний членом Директорії УНР.
Проголошений 22 січня 1919 року Акт возз'єднання, злуки двох незалежних українських республік був радше символічним знаком прагнення єдності, бо в керівництві країни спільності тоді не було. Зараз іншого шляху в майбутнє, крім жити в єдності, українці просто не мають.
