Стелу вигорнули шляхобудівельники, лаштуючи насип реконструйованого мосту. Вона лежала в ґрунті край схилу берега і була вигорнута з межі поля. А за 70 м на підвищенні берега знаходився насип давно вже розгорнутого невеликого кургану... Кам’яну гранітну брилу вагою понад 60 кг музейники разом із науковцями Центру охорони та досліджень пам’яток археології Управління культури Полавської облдержадміністрації вийняли з відвалу і завантажили на автомобіль...Будь хто може заперечити: «Ну то й що ж, таких каменів валяєтьсяся чимало край старої дороги». Хоча плитчастих брил стопоподібних обрисів з сірого граніту, до речі, взятих із поверхневих відслонень біля сучасного Шматківського гранітного кар’єру неподалік с. Карпівки Кременчуцького району (майже за 50 км), серед чорноземних пагорбів Кобеляччини знайдено зовсім небагато. Загальні ж обриси плити цілком узгоджуються зі знахідками стел із заслонів чи на перекриттях входів катакомбних могил першої третини ІІ тис. до н. е., зокрема відомих в курганах з округи м. Горішні Плавні. Отже, стела як стела. Деталь поховальної споруди, хіба що, віком 3,7 – 3,8 тис. років.

Черговий натурний елемент окраси подвір’я музею, так би мовити типовий археологічний артефакт. Правда, сенсація сталася, коли стелу почали очищати від бруду. Після обливання водою вивітреної поверхні на лицевому боці плити проступили три заглибини округлих і видовжених обрисів, що нагадують зображення стоп у трьох кроках індоєвропейського бога Вішну, а поряд із ними — прокреслена лінія з двома розгалудженнями зверху на кшталт роздвоєної гілки – палиці служителя культу – брахмана. Такі зображення є не надто випадковими. І вони вочевидь були спеціально висічені на камені, що призначався для поховальної церемонії. Сподіваємося, що невдовзі результати вивчення рідкісного артефакту будуть науково оприлюднені, а сама пам’ятка первісного мистецтва «з мегалітичним присмаком» посяде достойне місце в експозиції просто неба на подвір’ї музею.