Світлої пам’яті Олександра Григор’єва

Наприкінці 2018 року Інтернет приніс сумну звітку — 22 грудня пішов із життя Олександр Вадимович Григорьєв (1959–2018) — відомий фахівець в галузі археології періоду становлення Давньої Русі, провідний спеціаліст з питань вивчення роменскої археологічної культури Дніпровського Лівобережжя України IX – поч. XI ст., вірний друг Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, наслідки реставраційної роботи якого ось вже більше чверті століття можуть оцінювати відвідувачі експозиції й «Скарбниці» в Полтаві, один із дослідників літописної Лтави (1990 р.).

Народився вчений у м. Москві. Офіційної освіти не отримав. Протягом життя працював зберігачем фондів Центрального державного архіву Радянської армії (1976–1978), лаборантом Інституту археології АН СРСР (1978–1986), старшим науковим співробітником Музею-заповідника «Куликове поле» (м. Тула, з 1996 р.).

Упродовж роботи в Інституті археології став висококласним реставратором. Після звільнення звідти продовжував надавати друге життя археологічним колекціям та знахідкам, досягнувши у реставраційній справі віртуозності й загальновизнаного авторитету.

Учасник Новгород-Сіверської експедиції А. В. Кузи, Посульської експедиції Ю. Ю. Моргунова. Влітку 1990 р. разом із І. М. Кулатовою відновив науково-рятівні розкопки на новобудовах у Полтаві. Очолював дослідження ряду славяно-руських пам'яток, включаючи старожитності Полтавщини й Курщини. Автор багатьох наукових статей і двох монографій, присвячених IX–XI ст. в етнокультурній історії Дніпровського Лівобережжя. До речі, таких змістовних публікацій, як у О. В. Григор’єва, не мають наразі більшість дипломованих істориків й археологів, котрі займаються середньовіччям.

На думку ряду колег, О. В. Григорьєв – рідкісний у сучасній науці зразок талановитого самоучки-самородка. Разом із тим, його науково-практична діяльність черговий раз демонструє вторинність офіційних інституцій у науці та освіті, у порівнянні з живим спілкуванням спеціалістів і особистою мотивацією до заняття наукою.

У його працях висвітлені чимало ключових питань походження, матеріальної культури, зовнішньоторговельних зв'язків, соціально-політичного устрою слов'ян-сіверян, їхніх економічних і політичних взаємовідносин із сусідами. З-поміж його праць більше десятка так чи інакше стосується середньовічної історії Полтавщини і Полтавського сіверянського поселення зокрема. Співробітники краєзнавчого музею у Полтаві завдячують О. В. Григор’єву збереженням автентичного вигляду близько 1000 найвідоміших археологічних та історичних артефактів зі складу колекції, з якими щоденно може познайомитися кожен охочий.

Вічна Вам пам’ять і щира наша вдячність, колего, добрий друже!

Наукові співробітники музею, полтавські колеги-археологи

Світлої памяті Олександра Григорєва

Наприкінці 2018 року Інтернет приніс сумну звітку — 22 грудня пішов із життя Олександр Вадимович Григорьєв (1959–2018) — відомий фахівець в галузі археології періоду становлення Давньої Русі, провідний спеціаліст з питань вивчення роменскої археологічної культури Дніпровського Лівобережжя України IX – поч. XI ст., вірний друг Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, наслідки реставраційної роботи якого ось вже більше чверті століття можуть оцінювати відвідувачі експозиції й «Скарбниці» в Полтаві, один із дослідників літописної Лтави (1990 р.).

Народився вчений у м. Москві. Офіційної освіти не отримав. Протягом життя працював зберігачем фондів Центрального державного архіву Радянської армії (1976–1978), лаборантом Інституту археології АН СРСР (1978–1986), старшим науковим співробітником Музею-заповідника «Куликове поле» (м. Тула, з 1996 р.).

Упродовж роботи в Інституті археології став висококласним реставратором. Після звільнення звідти продовжував надавати друге життя археологічним колекціям та знахідкам, досягнувши у реставраційній справі віртуозності й загальновизнаного авторитету.

Учасник Новгород-Сіверської експедиції А. В. Кузи, Посульської експедиції Ю. Ю. Моргунова. Влітку 1990 р. разом із І. М. Кулатовою відновив науково-рятівні розкопки на новобудовах у Полтаві. Очолював дослідження ряду славяно-руських пам'яток, включаючи старожитності Полтавщини й Курщини. Автор багатьох наукових статей і двох монографій, присвячених IX–XI ст. в етнокультурній історії Дніпровського Лівобережжя. До речі, таких змістовних публікацій, як у О. В. Григор’єва, не мають наразі більшість дипломованих істориків й археологів, котрі займаються середньовіччям.

На думку ряду колег, О. В. Григорьєв – рідкісний у сучасній науці зразок талановитого самоучки-самородка. Разом із тим, його науково-практична діяльність черговий раз демонструє вторинність офіційних інституцій у науці та освіті, у порівнянні з живим спілкуванням спеціалістів і особистою мотивацією до заняття наукою.

У його працях висвітлені чимало ключових питань походження, матеріальної культури, зовнішньоторговельних зв'язків, соціально-політичного устрою слов'ян-сіверян, їхніх економічних і політичних взаємовідносин із сусідами. З-поміж його праць більше десятка так чи інакше стосується середньовічної історії Полтавщини і Полтавського сіверянського поселення зокрема. Співробітники краєзнавчого музею у Полтаві завдячують О. В. Григор’єву збереженням автентичного вигляду близько 1000 найвідоміших археологічних та історичних артефактів зі складу колекції, з якими щоденно може познайомитися кожен охочий.

Вічна Вам память і щира наша вдячність, колего, добрий друже!

Наукові співробітники музею, полтавські колеги-археологи