Музейники мандрують. До Міжнародного дня гір.
Як казав класик, «краще гір можуть бути лише гори, у яких я ще не бував!»
У Міжнародний день гір (такий незатишний і зимовий) ми гріємось теплими спогадами про мандри! На світлинах наших колег – атмосфера літа та подорожей, прохолодних світанків, важких і таких жаданих підйомів!
Насолоджуйтесь світлинами та діліться враженнями від власних гірських подорожей в коментарях на музейних сторінках у Facebook та Instagram!
Павло Сівицький – ветеран полтавського футболу
Щороку 10 грудня вболівальники однієї з найулюбленіших в світі ігор за рішенням ООН святкують День футболу! Видовищність, віртуозна майстерність гравців, невпинна жага перемоги – робить її святом мільйонів.
Не менш популярною вона є в Україні.
У нашому Музеї зберігаються цікаві матеріали з більш ніж сторічної історії полтавського футболу (від 1909 р.). Вони репрезентують, як відомі команди міста: «Динамо», «Локомотив», «Ворсклу», так і окремих гравців, зокрема, Івана Григоровича Шарія, тренерів і суддів. Так, у 1990 р., до музейної колекції унікальні фото футбольних колективів першої чверті ХХ ст. передав В. І. Кожемякін, а особисті документи – Павло Павлович Сівицький, який на той час був уже ветераном футболу й спорту.
Японське блюдце у стилі Сацума
Колекція порцеляни Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського пишається виробами майстрів різних країн та часів. Безумовно, твори місцевих умільців переважають за чисельністю, однак, і перлини з віддалених куточків світу також представлені у музейному зібранні.
До них належить, зокрема, японське блюдце у стилі Сацума із зображенням синтоїських божеств.
Таємниця старих пляшок із вином
Музейні історії іноді схожі на легенди, іноді – на суху добірку фактичних матеріалів. Але бувають цікаві випадки, що запам’ятовуються своєю незвичністю і унікальністю.
Так, скажімо, ця історія розпочалася в 1969 році, квітневого дня, при будівництві одного з перших багатоповерхових житлових будинків по колишній вул. Дзержинського (а це сучасний ріг Спаської і Пилипа Орлика). Ця чотириповерхівка досі стоїть поряд із будівлею колишньої кондитерської фабрики, неподалік від Спаської церкви. Як годиться, під час будівництва копали котлован. І в ньому робітники натрапили на стародавній погріб XVIII століття. Погріб був доволі значний, кажуть, що за глибиною від 3,5 до 5 м. Він конструктивно мав кілька «поверхів», тобто рівнів, тому поступово просідав. І через це страждали фундаменти довколишніх будинків (якщо ми навіть зараз поглянемо на житловий будинок-чотириповерхівку, що стоїть на розі вулиць, то побачимо на ньому досить таки потужні тріщини). «Відголоски» просідання відчутні й сьогодні.
Вотивний барельєф із зображенням фракійського вершника
У експозиції «Унікальні предмети у зібранні музею (Скарбниця)» Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського представлена унікальна річ – вотивний барельєф із зображенням фракійського вершника. Друга половина ІІ – перша половина ІІІ ст. Пізньоримський час. Виготовлений з білого мармуру, поверхня злегка вивітрена, висота – 29.2 см, ширина – 41.5 см, товщина 6.6 – 6.8 см, висота букв напису 0.8 – 1.3 см. У прямокутній рамці зображений вершник у короткому грецькому хітоні й накинутій поверх нього хламіді, котра розвивається вітром. Одяг зібраний у крупні складки. Вершник взутий у короткі чоботи. Ліва рука з вуздою притримує гриву коня, у піднятій, для удару, правій руці – спис. Молодий вершник має курчаве волосся. Кінь модельований з упряжем (вузда, ремені на шиї), перебільшено присадкуватий, ступає з лівої ноги зі статичної пози. Перед вершником завмер дикий кабан, на задньому плані зображене криве дерево життя з незграбно звисаючою змією. На зовнішній плоскій рамці рельєфу внизу вигравіювана тонким зубильцем посвята богу Ауларкену фракійця Дідзаса. Барельєф виявлений у південнофракійському хінтерланді, на півдні Болгарії, близько 1877 – 1878 рр. Привезений до Одеси, пізніше – Києва. Придбаний для музею К. М. Скаржинської у 1890-х рр., а у 1906 р. переданий до музею Полтавського губернського земства.
Авіаційні мрії та дива першого місяця зими
Перша декада грудня маркована значною кількістю цікавих, важливих і пам’ятних авіаційних дат. Згадаймо лише декілька.
7 грудня людська цивілізація відзначає Міжнародний день цивільної авіації, як Міжнародний день ООН згідно з рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 6 грудня 1996 року.
Чи можемо ми з Вами існувати без авіації загалом, цивільної зокрема? Відповідь – очевидна. Звичайно, що ні. Перевезення пасажирів, багатотонних вантажів, пошти, постійний трафік, маса неординарних, просвітницьких, експериментальних дій. І це все – АВІАЦІЯ. Про один з таких цікавих експериментів за участі видатного героя, пов’язаного з Полтавою, який відбувся, до речі, також у грудні, ми маємо згадати.
Нові надходження до музейної експозиції
У день Збройних Сил України ми віддаємо шану всім учасникам АТО – ООС – тим, хто нині стоїть на обороні нашої незалежності і тим воїнам, хто з честю виконав свій військовий обов’язок, повернувся на рідну Полтавщину.
Нещодавно Юрій та Олена Загурські із с. Василівки Полтавського району передали до музею карти, якими користувався їхній син, навідник града (БМ-21) Юрій Загурський (1084-2018), який у 2015-2016 роках служив у 93-й окремій механізованій бригаді «Холодний Яр» в Промзоні під Авдіївкою.
Клочко В. – старший науковий співробітник науково-дослідного експозиційного відділу новітньої історії.
День Збройних сил України
Ця святкова дата відзначається з 1993 року. Припадає вона на 6 грудня – день, коли в 1991 році було ухвалено закон України «Про Збройні сили України».
Власне питання про збройні сил країни було підняте ще 24 серпня 1991 року у постанові Верховної Ради України «Про військові формування в Україні», де визначалося: «підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території України, Верховній Раді України; утворити Міністерство оборони України; Урядові України приступити до створення Збройних Сил України».
До Всесвітнього дня ґрунтів
Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського має славну багатовікову історію. Створений з ініціативи видатного ґрунтознавця Василя Докучаєва у 1891 році, заклад і нині залишається провідною науково-дослідною установою Полтавщини. Гордістю колекційного надбання Музею є зразки ґрунтів, зібрані експедицією під керівництвом вченого на теренах Полтавської губернії. Нині в Музеї зберігається 3802 одиниці, з яких 567 зразків зібрані на території Кременчуцького повіту учнем Василя Докучаєва ‒ Володимиром Вернадським.
З історії Введенської церкви с. Ждани.
За давньою традицією українці будували церкву в центрі села на просторому майдані. Звідусіль було видно її куполи і чутно благодатний передзвін, який сповіщав людей про радісні та тривожні події. Так само у серці села Ждани Лубенського району Полтавської області стоїть велична споруда, проте мало хто тепер впізнає у ній церкву. У 1744 році в селі збудовано дерев’яну церкву на мурованому цоколі на честь Введення у храм Пресвятої Богородиці. Проіснувала вона до 1864 року, коли на її місці звели нову цегляну церкву з прибудованою дзвіницею. Церковними настоятелями на той час були священики Савицькі. У 1895 році церква володіла капіталом у сумі 300 руб., 285,5 дес. церковної, 1,25 дес. садибної та 83 дес. ружної землі, мала будинки для причту і для церковнопарафіяльної школи, яка діяла. А у 1902 році церква володіла 335 дес. 992 кв. саж. церковної, 1 дес. 1500 кв. саж. садибної, 33 дес. 1590 кв. саж. ружної землі, мала церковну сторожку, будинки для квартир священика та учителів церковнопарафіяльної школи, діяли церковна бібліотека, чоловіча церковнопарафіяльна школа, двокласна церковновчительська жіноча школа зі зразковою однокласною школою для дівчаток при ній, церковнопарафіяльне попечительство. 1912 року – мала квартири для священика і псаломщика, діяли однокласна двокомплектна чоловіча церковнопарафіяльна школа, двокласна жіноча церковновчительська школа зі зразковою однокласною жіночою церковнопарафіяльною школою.
До Міжнародного дня людей з інвалідністю
Щороку 3 грудня разом зі світовою спільнотою Україна відзначає міжнародний день людей з інвалідністю.
Захищаючи людську гідність, ми утверджуємо людяність та свободу для кожного. Інвалідність – це не вирок. Вже ніхто не має сумнівів у тому, що люди з інвалідністю є повноцінними членами суспільства, відмінними фахівцями, соціально активними і життєствердними людьми. Тож хочеться побажати їм витримки, здоров’я, натхнення, оптимізму і реалізації всіх планів та задумів!
