За давньою традицією українці будували церкву в центрі села на просторому майдані. Звідусіль було видно її куполи і чутно благодатний передзвін, який сповіщав людей про радісні та тривожні події. Так само у серці села Ждани Лубенського району Полтавської області стоїть велична споруда, проте мало хто тепер впізнає у ній церкву. У 1744 році в селі збудовано дерев’яну церкву на мурованому цоколі на честь Введення у храм Пресвятої Богородиці. Проіснувала вона до 1864 року, коли на її місці звели нову цегляну церкву з прибу­дованою дзвіницею. Церковними настоятелями на той час були священики Савицькі. У 1895 році церква володіла капіталом у сумі 300 руб., 285,5 дес. церковної, 1,25 дес. садибної та 83 дес. ружної землі, мала будинки для причту і для церковнопарафіяльної школи, яка діяла. А у 1902 році церква володіла 335 дес. 992 кв. саж. церков­ної, 1 дес. 1500 кв. саж. садибної, 33 дес. 1590 кв. саж. ружної землі, мала церковну сторожку, будинки для квартир священика та учителів церковнопарафіяльної школи, діяли церковна бібліотека, чоло­віча церковнопарафіяльна школа, двокласна церковновчительська жіноча школа зі зразковою однокласною школою для дівчаток при ній, церковнопарафіяльне попечительство. 1912 року – мала кварти­ри для священика і псаломщика, діяли однокласна двокомплектна чоловіча церковнопарафіяльна школа, двокласна жіноча церков­новчительська школа зі зразковою однокласною жіночою церков­нопарафіяльною школою.

На 1895 рік парафіян налічувалось 2253 душі обох статей; на 1902 рік – 2453 душі обох статей; на 1912 рік – 2745 душ обох статей.

На жаль, мало що вдало­ся дізнатися про рід Савицьких, настоятелів Жданівської церкви.

У родовідній дворян Савицьких, які ведуть свій рід від польсько­го шляхтича Новини Савицького, говорилося, що його нащадок Роман одружився з дочкою жданівського ієрея Івана Семеновича і став наступником тестя в парафії. У Романа був син Василь, та­кож жданівський ієрей, який мав п’ять синів: Стефана (Лубенського полкового писаря), Василя (протопопа Роменського), Ісаака (ієрея с. Юсківці), Симеона і Федора (ієреї с. Ждани). У 1697 році відмі­чено, що у Федора було чотири сини. Степан народився близько 1728 року, на службі з 1764, у 1779 – військовий товариш, пору­чик. Йому, за ревізією 1782 року, в Жданах належало 170 душ обох статей, у 1787 році Степан Федорович проживав у Жданах із дру­жиною Тетяною Антонівною і дітьми (Григорій 14 р., Василь 13 р., Костянтин 12 р., Феодосія 8 р., Ганна 6 р., Тетяна 4 р.). Василь на службі з 1762 року – писар Лубенського міського суду, з 1765 року – військовий канцелярист у Генеральному суді. За Указом Сенату від 8 жовтня 1781 року призначений повітовим Лохвицьким скарб­ничим. Йому, за ревізією 1782 року, в Жданах належало 74 душі обох статей, у 1787 році проживав у Жданах. Григорій народився у 1732 році. З 1752 – канцелярист Лубенської полкової канцелярії, 1765 – земський писар у Роменському повіті, 1781 – бунчуковий товариш, 1784 – колезький асесор. За ревізією 1782 року, йому на­лежало спадкових душ обох статей в Жданах – 105, у хуторі Стін­ка – 10, у 1787 році проживав у Жданах. Федір народився близько 1731 – 1733 років. На службі з 1770 року – військовий канцелярист, 1779 – військовий товариш, з 1787 – поручик у відставці. Йому, за ревізією 1782 року, у Жданах і хуторі Миньковщина належало 80 душ обох статей.

Із священиків відомі: Петро Євтихійович Лук’янов (1895), Олексій Васильович Станіславський (1902), Іоанн Федорович Не­єлов (1912), ієрей Василій Лесько (2008); із дияконів – Микола Іванович Лебединський (1895); із псаломщиків – Василь Микола­йович Петровський (1895, 1902), Леонід Антонович Черницький (1912); із церковних старост – дворянин Афанасій Петрович Не­стула-Прокопенко (1902), козак Сергій Гаврилович Зубко (1912).

Після більшовицького перевороту 1917 р., встановлення радянської влади на теренах України і насильницького насадження атеїстичного світосприйняття серед населення для церков настали важкі часи. На початку 1920-х рр. у період оманливого послаблення державної політики щодо духовності і релігії в Україні розпочався рух за автокефалію Української Православної церкви. У 1924 р. у Жданах було створено громаду Української Православної Автокефальної церкви, про що у Державному архіві Полтавської області зберігається документ. Наводимо текст документу повністю, правопис згідно оригіналу:

«Статут протокол загальних зборів, заява та список членів релігійної громади села Жданівки Сенецького району.

Почато 5 березня 1924 року.

Закінчено 6 червня 1924 року

До Міжвідомчої комісії «Мекосо» при Полтавському Губернському виконкомі.

Фундаторів Української Православної Автокефальної парафії с. Жданів Сенецького району Лубенської округи.

Подписка

Мы нижеподписавшиеся учредители Ждановского христианского православного украинского автокефального религиозного общества, устав коего зарегистрирован Полтавской Губернской Междуведомственной Комисией под №1238 вересня 12-го дня 1924 року обязуемся:

1). Проводить деятельность учреждаемого нами общества исключительно в пределах утвержденного устава и методами не противоречащими конституции УССР и его законам.

2).Соблюдать все установленные деятельности общества правила и своевременно доставлять в отдел управления Полтавского Губисполкома все необходимые сведения в часности:

а) представлять в отдел управления не позднее недельного строка после утверждения протоколов заседаний уполномоченых.

б) правление, религиозная комиссия и общего собрания, а также отчеты правления и религиозной комисии.

в) сообщать отделам управления состав органов управления делами общества (уполномоченых) с точным указанием местожительства входящих в них лиц, а также о всех изменениях в личном составе и их местожительстве.

г) публиковать о всех общих собраниях в местном официальном органе.

д) безпрепятственно допускать уполномоченых отделов управления или НКВД присутствовать на заседаниях и к ознакомлению с делами общества, а также с денежными и хозяйственными его операциями и давать необходимые справки и разьяснения.

е) о всех намеченых в деятельности общества изменениях немедлено доводить до сведения Губкомисии по делам об обществах и союзах.

э) молитвенные собрания и собрания внутреннего разпорядка религиозной группы допускаются в богослужебном помещении, полученом от правительства.

ж) общие собрания религиозной группы допускаются безпрепятственно по вопросам, связаным с управлением и пользованием молитвенным зданием, культовым имуществом или по вопросам внутренней жизни группы /выборы уполномоченых, причта и т.д. / при чем уполномоченый группы обязан не позднее, как за три дня до собрания письменно уведомить Губадминотдел о дне его и подлежащих обсуждению на нем вопросов.

з) собрания уполномоченых группы для разрешения текущих дел, поручаемых им общим собранием группы, совершаются с предварительным уведомлением местной власти не позже как за 12 часов до собрания о времени его по вопросам, предложенных к обсуждению на собрании. Учредители: Степан Пархоменко, В. Пономаренко, Г. Петренко, М. Гнибіда, А. Пономаренко, С. Пономаренко, П. Темченко, С. Темченко, А. Кривенченко, І. Галич, В. Пархоменко.

Делопроизводитель Степан Пархоменко.

Церковний причет:

Священник Тесленко Єремій Юхимович, бідняк до 1917 року, учитель, козак.

Диякон Середа Яків Володимирович, бідняк до 1917 року, козак.

Задачи общества.

1. Ждановское религиозное общество имеет целое обьединение граждан православного исповедания в районе с. Жданы.

2. С этой целью Ждановское православное религиозное общество: а) устраивает молитвенные собрания, управляет имуществом, полученным по договору от местных органов Советской власти; б) заключает сделки частно-правового характера, связанные с управлением культовым имуществом; в) участвует в сьездах религиозных обществ; г) назначает служителей культа для совершения религиозных обрядов.

Состав общества.

3. Членом Ждановского религиозного общества может быть каждый гражданин, принадлежащий к данному культу достигший 18-ти лет.

4. Зачисление в члены общества производится общим собранием членов общества, открытым голосованием, простым большинством голосов.

5. Выбытие из числа членов общества производится или по личному заявлению выбывающего или по постановлению 2/3 наличного числа членов общества по спискам.

6. Списки членов общества ежегодно представляются в отдел управления Полтавского Губисполкома.

Средства общества.

7. Отдельные члены общества или его уполномоченные могут собирать добровольные пожертвования для покрытия расходов, связанных с обладанием культовым имуществом.

Примечание: обязательных членских взносов на членов общества возложено быть не может.

Управление делами общества.

8. Все вопросы возникающие в жизни общества, разрешаются на общих собраниях общества открытым голосованием, простым большинством голосов, за исключением случаев предусмотренных в п.п. 5 и II устава общества, общие собрания общества происходят открыто.

9. Для выполнения своих постановлений, а также внешнего представительства общие собрания, по мере надобности, выделяют из своей среды уполномоченных, действующих в пределах предосталеному каждому полномочий.

Порядок изменения устава общества.

10. Устав общества может быть изменен общим собранием по предложению членов общества большинством 2/3 голосов с последующим утверждением отдела управления или по предложению подлежащих органов государственной власти.

Порядок закрытия общества.

11. Общество может быть закрыто: 1) по постановлению соответствующего исполкома или НКВД;

2) по постановлению общего собрания общества.

12. В случае закрытия общества все имущество находящееся в пользовании общества, возвращается местному совету по инвентарной описи специальным уполномоченным, избранным, для сего ликвидационным собранием общества».

Отже, як бачимо з документу православна громада та вся її діяльність контролювалась тодішньою владою.

Проте, для створення слухняного атеїстичного суспільства церква була значною перешкодою і загрозою, тому починаючи з ІІ пол. 1920-х рр. церковні будівлі були націоналізовані, а духовенство зазнає переслідувань. Храми почали закривати, мотивуючи це їх антиурядовою діяльністю. Більшість церковних споруд були або зруйновані, або використовувались для потреб сільського господарства.

У 1937 р. Введенську церкву закрито, було знято дзвони, зруйновано дзвіницю, винесено церковну атрибутику. Від остаточного руйнування будівлю вберегло те, що тут розмістили початкові класи Жданівської середньої школи. За проектом полтавських будівельників приміщення поділене на два поверхи. На місці вівтарної частини церкви влаштовано центральний вхід школи, в якій було п’ять класних кімнат, два коридори, два кабінети та кімнати для бібліотеки і буфету.

Релігійна громада відновила діяльність під час тимчасової гітлерівської оку­пації села в 1941–1943 роках. Після звільнення села від гітлерівських загарбників у вересні 1943 р. у церковній будівлі знову розмістилась школа. А релігійна громада знята з державної реєстрації 1954 р.

Біля Введенської церкви у XIX – на поч. XX ст. на цвинтарі хо­вали сільську знать. Зокрема, тут були могили князя Володимира Орбеліані, княгині Ксенії Петрівни Орбеліані. Надгробки князів Орбеліані за наказом місцевої влади за­копали біля церкви, щоб не було й сліду від них.

Тільки 1990 року, коли розпочалася добудова сільської школи й будівельники копали котлован для фундаменту, було виявлено чо­тири фрагменти давніх мармурових надгробків. На одному з них викарбуваний напис: «Князь Владимир Орбелиани». Другий фраг­мент має напис: «Княгиня К. П. Орбелиани. † 1 июля 1890 г.». А також, мармурова фігура жінки в довгому одязі на кшталт тоги, розбита на дві частини. Всі фрагменти надгробків за ініціативи Людмили Олексан­дрівни Розсохи, заступника директора з наукової роботи Миргород­ського краєзнавчого музею, і представниці роду Орбеліані – Галини Георгі­ївни Орбеліані-Булатнікової – навесні 2004 року перевезено до музею Д. Гурамішвілі у м. Миргород.

У новітній час ініціаторами відновлення діяльності релігійної громади Української Православної Церкви Московського патрі­архату, зареєстрована органами державної влади від 27.08.1997 за № 332, стали М. М. Сім’яновська та О. М. Дерев’янко. Для релігій­них відправ використовується пристосований будинок.

Архітектурне обличчя та велич Введенської церкви знівельована внаслідок численних перебудов задля пристосування її до шкільних потреб. Остання перебудова відбулась на початку 1990-х рр., коли було розібрано другий поверх, зведено прибудови із північно-західного та південно-західного боків, а фасад облицьовано плиткою.

Отже, сукупність зовнішньо-політичних та внутрішньо-суспільних чинників призвела до часткової руйнації і забуття минулого Введенської церкви, але рішення місцевої громади розмістити тут школу вберегло споруду від остаточного знищення.

Олег Скирда, Антоніна Скирда