У китайській зброярській традиції усю односічну холодну зброю з вигнутим клинком позначають ієрогліфом «дао» - дослівно «меч». Дао традиційно поділяються на кілька груп і мають більш як 2500-річну історію побутування. За цей час клинки пережили еволюцію, яка диктувалася, перш за все, буремною історією війн та міжетнічних конфліктів, що охоплювали Піднебесну імперію. Оптимальне озброєння як окремих воїнів, так і збройних угрупувань, зберігало людське життя, вело до перемоги. Постійні збройні сутички перевіряли якість конструктивних та технологічних рішень. Величезний вплив на усталену традицію виготовлення «дао» мало привнесення у ХІV ст. до Китаю тюрко - монгольських шабель. Саме так з’явилася шабля «льюедао» (дослівно: меч у формі листка верби), зразок якої зберігається у музейній зброярській збірці. За більшістю морфологічних ознак цю зброю вважають все-таки шаблею.
Льюедао з музею має сталевий, злегка вигнутий клинок з подвійним долом різної довжини. Загальна довжина шаблі 92,5 см. Гарда у вигляді щитка округлої форми, латунна, з боку леза декорована рослинним орнаментом, з внутрішнього боку – зображеннями драконів. Металеве руків’я вкрите дерев’яними накладками, поверх яких намотана червона тканина та шнурове плетіння темного кольору із бавовни. Обоймиця і навершшя декоровані рослинним орнаментом та зображеннями драконів.
Вивчення облікових документів та позначок на зброї дозволяє датувати її кінцем ХІХ – початком ХХ ст. Льюедао був привезений як трофей нашим співвітчизником – учасником придушення так званого «боксерського» повстання – повстання іхетуаней 1898 – 1901 рр. Цей вид холодної зброї був надзвичайно популярний серед цивільного населення та військових Китаю через відносно просту техніку оволодіння навичками бою з його використанням.
У наші дні льюедао відносять до антикварної зброї. Це – предмет колекціонування, а ще – унікальна родзинка музейної колекції, яка незабаром буде доступною для огляду.
Підготувала Тамара Кондратенко – головна зберігачка фондів.
