Афганська війна належить до тих подій політичної історії ХХ століття, які ще не отримали свого повного об’єктивного висвітлення й аналізу. Вона залишається білою плямою новітньої історії. Тодішнє керівництво СРСР намагалося замовчувати реальну ситуацію. Існував спеціальний циркуляр, що чітко регламентував, дозував інформацію про події в Афганістані. У закритих листах ЦК КПРС навіть членам партії не говорилася правда про причини війни та численні людські втрати серед радянських військових та афганців.
Нині існує немало оцінок Афганської війни з використанням різних означень «окупаційна», «загарбницька» і т. п. Є бажаючі перекласти вину політиків на солдатів і офіцерів, які виконували нібито злочинні накази. Та на сьогодні загальновизнаним є те, що рішення про початок військової операції в Афганістані було політичною помилкою. Але це ніяким чином не кидає тіні на солдатів й офіцерів, які чесно виконували свій військовий обов’язок.
Для кожного ветерана-афганця слово «Афган» означає не тільки назву країни. Воно більш широке і вбирає в себе всю різноманітність почуттів і спогадів, що переплелися між собою: біль і щем, мужність і боягузтво, військове братерство і зраду, страх і ризик, жорстокість і співчуття. Усе це їм довелося пережити у тій країні і на тій війні.
Воїни-афганці – люди сильні духом і тілом, здатні взяти на себе відповідальність за інших, є прикладом відваги і незламності для українців, які сьогодні захищають свою Вітчизну.
Бійці 9-ї роти 345-го окремого парашутно-десантного полку. Світлини Миколи Іващенка, воїна-афганця, кавалера двох Орденів Червоної Зірки, полковника у відставці, полтавця.
