Катерина Скаржинська, уроджена Райзер, дворянка, донька значного землевласника Лубенського повіту на Полтавщині, у 14 років була заручена з М. Г. Скаржинським, офіцером, згодом генерал-майором у відставці, учасником ряду військових кампаній, в т. ч. російсько-турецької війни 1877 – 1878 рр. Майбутня власниця понад 4500 десятин землі, співвласниця кінного заводу, отримала домашню освіту. Пізніше закінчила Лубенську жіночу гімназію екстерном. Її вчителями були такі відомі педагоги та вчені, як геолог і природознавець, професор К. М. Феофілактов, археолог Ф. І. Камінський, етнограф і збирач фольклору, завідувач Лубенської чоловічої гімназії М. Т. Номис (Симонов). Навчалася на Вищих жіночих курсах у Санкт-Петербурзі разом із донькою відомого художнього критика В. В. Стасова.
Колекціонуванням перейнялася ще з дитячих років. З початку 1870-х у маєтку Скаржинських почали зосереджуватися значні природознавчі й архівні колекції, звезені із садиб родичів та дворян-сусідів на Лубенщині. У 1882 р., не без впливу наставників та свого родича Г. С. Кир’якова, К. М. Скаржинська починає формувати власний музей історико-краєзнавчого та природничого профілю, для чого закуповує колекції, вітринне умеблювання, фондове обладнання. Разом зі своїм наставником Ф. І. Камінським та Г. С. Кир’яковим здійснює невеликі археологічні дослідження, зокрема давньоруських курганів та городища скіфської доби у Клепачах, пам’яток в околицях Гінців і Лубен. К. М. Скаржинська фінансує розкопки курганів на Замковій і Лисій горах у Лубнах, надає допомогу молодим дослідникам із вивчення території Лубенщини, зокрема В. Г. Ляскоронському, який також у гімназичні та студентські роки долучився до діяльності музею.
У 1885 р. музей був відкритий у власному окремому приміщенні. Основою його були доволі значні збірки, якими опікувався невеликий науковий та обслуговуючий персонал. Завідувачами музею упродовж 1885 – 1906 рр. виступали археолог Ф. І. Камінський та етнограф, педагог і дослідник українського писанкарства С. К. Кульжинський.
Лубенський музей було створено загальнодоступним для відвідування, вхід до нього завжди був безкоштовним. Стараннями К. М. Скаржинської заклад мав чітко визначений історико-краєзнавчий науковий профіль, власну культурно-освітню програму, чимало допоміжних закладів для поширення освіти і культури на Лубенщині, здійснював видавничі та наукові проєкти.
Серед найзначніших починань лубенських музейників — археологічне вивчення Лубенського Посулля, участь у роботі й виставках ІІІ – ХІІ Археологічних з’їздів, підтримка видання наукового українознавчого часопису «Киевская старина», видання наукових праць і поштових листівок. Широко відомі видані коштом К. М. Скаржинської класична для європейського мистецтвознавства і виконана на високому поліграфічному рівні праця С. К. Кульжинського «Описание коллекции народных писанок Лубенского музея Е. Н. Скаржинской» (М., 1899, 1900) та краєзнавчий нарис К. П. Бочкарьова «Очерки Лубенской старины» (М., 1901).
Музей вів значну педагогічну діяльність. Варто лише нагадати, що вихованцем меценатки та Ф. І. Камінського був відомий український археолог, майбутній академік Всеукраїнської Академії наук В. Г. Ляскоронський. К. М. Скаржинська відома також значною кількістю благодійних заходів, підтримкою за власні кошти чималого кола українських і російських діячів культури, вчених, простих селян і міщан, політичних діячів.
1906 р. Лубенський музей К. М. Скаржинської у складі понад 20 тисяч експонатів, майже двох десятків тисяч архівних документів, великої бібліотеки, колекції марок і листівок був переданий у дар Полтавському губернському земству і став, за образним висловом відомого музейника й археолога М. Я. Рудинського, «наріжним каменем» збірок сучасного Полтавського краєзнавчого музею.
За революції 1905 – 1906 рр. К. М. Скаржинська виїхала за кордон, до Швейцарії, де не полишала благодійницької та видавничої діяльності. До речі, саме вона започаткувала видання на еміграції політичного та науково-літературного часопису «За рубежем». Підтримувала й політичні течії різних напрямків — есерів, більшовиків, діячів бунду (добре знала їх очільників). Особисто була знайома з Максимом Горьким, Федором Даном, Олександром Шліхтером, Володимиром Ульяновим, Юрієм (Георгієм) Мартовим, Йосифом Сталіним та ін.
З початком Першої світової війни меценатці довелося повернулася на батьківщину, до Круглика. Підтримувала освітні заходи доньки Олени Климової у створенні і налагоджуванні роботи першої в Лубнах української гімназії, допомагала місцевим літераторам, Г. Нарбуту.
Після жовтневого перевороту отримувала мізерну пенсію, призначену особисто Леніним, яку 1926 р. було скасовано не менш одіозною особистістю в історії України Г. І. Петровським. Останні дні життя, відданого розбудові української культури та турботам про людей, провела в Лубнах, у нужді й бідності, підтримувана лише С. К. Кульжинським. Померла напередодні Голодомору влітку 1932 р. Вважають, що похована на Лубенському міському кладовищі.
Музейний набуток К. М. Скаржинської, хоча і суттєво «зменшений» у часи Другої світової війни, й досі залишається надбанням Музейного та Архівного фондів України. У Полтавському краєзнавчому музеї зберігається близько 10 000 предметів зі складу Круглицької колекції. Близько 70 художніх речей наразі входять до складу колекції Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка, котрий «виріс» зі збірки першого із музеїв. Архівні набутки Музею К. М. Скаржинської є окрасою зібрання Державного архіву Полтавської області, кількасот книг – потрапили до зібрання Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І. П. Котляревського, наукової бібліотеки Полтавського краєзнавчого музею, стародруки – ще в 1930-х рр. вилучені до Києва, окремі збереглися у Національній Бібліотеці України імені В. І. Вернадського. Евакуація 1941 р. та вивіз частини полтавського зібрання до Німеччини у 1943 р., їх повернення з гітлерівського «полону» призвели до того, що чимало яскравих цінностей Круглицького зібрання «осіло» наприкінці 1940-х рр. у сучасних колекціях Національного музею українського народного декоративного мистецтва, Національного музею історії України. Внаслідок санкціонованованої партійним керівництвом розбудови музеїв на Полтавщині у 1970-х рр. окремі експонати, а то й цілі колекції бездумно передавалися до новостворюваних музейних осередків (які тоді були відділами обласного музею) – близько 20 – до Кременчуцького краєзнавчого музею, більше 100 – до Диканського історико-краєзнавчого музею, кілька – до Чорнухинського (на той час) краєзнавчого музею, літературно-меморіальних музеїв Давіда Гурамішвілі у Миргорорді, І. П. Котляревського у Полтаві, окремі – навіть до Вінницького краєзнавчого музею та Львівського арсеналу... Частина архіву лубенських музейників зі складу колишнього наукового архіву Полтавського державного історико-краєзнавчого музею поч. 1940-х рр. була знищена функціонерами від культури, аби «не потрапити до рук ворога»...
На сьогодні ім’я меценатки широко відоме громадськості, вшановане експозиціями Полтавського і Лубенського краєзнавчих музеїв, меморіальною дошкою по вул. Гоголя, 2, у Лубнах, де є також і вулиця Катерини Скаржинської. Напередодні 150-річного ювілею музейниці, у січні 2002 р. в Полтаві влаштована виставка зі збережених набутків колекції колишнього Музею у Круглику, представлених у всіх розділах експозиції музею, а на батьківщині визначного ратая культурного поступу, у Лубнах, за ініціативи Центру охорони та досліджень пам’яток археології Полтавської облдержадміністрації, проведено регіональну наукову конференцію до дня народження видатної землячки. До цих днів була приурочена і презентація виданої за підтримки Полтавської обласної ради монографії О. Б. Супруненка «Археологія у діяльності першого приватного музею України (Лубенський музей К. М. Скаржинської)» (К.-Полтава: Археологія, 2000, 398 с.: іл.). До і вже після ювілею з’явилося більше 100 публікацій про творчу спадщину музею та співробітників К. М. Скаржинської, про меценатку і благодійницю, а матеріали лубенської ювілейної конференції вийшли другом у першому числі наукового часопису «Археологічний літопис Лівобережної України» за 2002 рік.
Чимало матеріалів стосовно музейної діяльності К. М. Скаржинської оприлюднені друком у збірниках наукових праць «Старожитності Посулля» (Вип. 1, 2017; вип. ІІ, 2018 та вип. ІІІ, 2019), присвячених музейним зберігачам Круглицького музею Ф. І. Камінському та С. К. Кульжинському, 100-річчю Лубенського краєзнавчого музею імені Г. Я. Стеллецького, щорічниках Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. Отже, теза, котра промайнула у Фейсбуці, про те, що Катерину Скаржинську обходять увагою дослідники й преса, скажемо прямо, не має під собою підстав. А щодо переліку наукових та публіцистичних праць, де безпосередньо згадується чи розглядається діяльність лубенської музейниці, то лише в дослідженні автора, оприлюдненому друком 2000 року, їх реєстр наближався до 600 назв. До речі, ця робота є загально доступною на доброму десятку як міжнародних, так і українських сайтів, зокрема, й офіційному сайті Полтавського краєзнавчого музею.
Залишається нагадати, що 170-річчю з дня народження К. М. Скаржинської буде присвячена ювілейна наукова конференція, котра проводитиметься у місті Лубнах (сподіваємося, в стінах Лубенського краєзнавчого музею імені Г. Я. Стеллецького) влітку – восени 2022 року. Наслідком її роботи стане випуск чергового збірника наукових праць «Старожитності Посулля» (вип. IV), який готуватимуть Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського у співпраці з Лубенським краєзнавчим музеєм імені Г. Я. Стеллецького. То ж зацікавленим фахівцям і краєзнавцям пропонуємо долучитися до цієї необхідної музейно-наукової акції. Напевне, до проведення конференції в Лубнах буде приурочена й виставка відреставрованих надбань колекції К. М. Скаржинської зі збірки Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.
Олександр Супруненко, к.і.н., заслужений працівник культури України