Полтавське наукове товариство при ВУАН (повна назва: Українське наукове товариство дослідження й охорони пам’яток старовини та мистецтва на Полтавщині) − науково-громадська організація, що діяла у Полтаві у 1918 - 1930 роках.

Метою товариства були охорона та вивчення пам’яток історії і культури, збереження й поповнення музейних збірок, популяризація історичних та пам’яткоохоронних знань. Товариство було організоване у листопаді 1918 року. На зібранні 17 листопада було прийнято назву Українське наукове товариство дослідження й охорони пам’яток старовини та мистецтва на Полтавщині та ухвалено статут. Головою організації був обраний В. М. Щербаківський, який очолював товариство до своєї еміграції 1922 року. Вченим секретарем був обраний М. Я. Рудинський.

Щербакі́вський Вадим Михайлович (17 березня 1876, Шпичинці18 січня 1957, Лондон) − український історик, археолог, етнограф, памʼяткоохоронець, мистецтвознавець.

Навчався у Петербурзькому, Московському та Київському університетах.

З 1903 року досліджував стару українську архітектуру, брав участь в етнографічних експедиціях у різних районах України, в археологічних розкопках у Білгороді під Києвом, у Гінцях на Полтавщині та інших. З 1907 року в Галичині − співробітник Національного Музею у Львові (1908 - 1910). Згодом − завідувач археологічного відділу земського музею в Полтаві. Був професором Українського університету в Полтаві (1918 -1922).

З 1922 рок − професор Українського Вільного Університету в Празі (1922 - 1945) і в Мюнхені (1945 - 1951, ректор). 1951 − перебрався до Англії.

Рудинський Михайло Якович (02 (14) жовтня 1887, Охтирка, Охтирський повіт, Харківська губернія, Російська імперія23 червня 1958, Київ) − відомий український археолог, педагог, памʼяткоохоронець та музейний діяч.

Навчався в Охтирській класичній гімназії, по закінченні якої (1905) − Імператорському Санкт-Петербурзькому історико-філологічному інституті, Харківському Імператорському університеті. По закінченні університету (1910 р.) працював у середніх навчальних закладах Києва та Санкт-Петербурга (Петрограда). Від 1917 року у Полтаві: завідувач Педагогічного бюро Полтавського губернського земства (1917 - 1920), одночасно, від 1919, − директор Художнього музею; у 1920 - 1924 роках − співробітник Центрального пролетарського музею Полтавщини. У 1918 - 1924 роках, від часів Української Держави, учений секретар Українського наукового товариства дослідження й охорони пам'яток старовини та мистецтва на Полтавщині.

Був репресований, посмертно реабілітований 22 червня 1989 року прокуратурою м. Києва.

Андрієць Валентина Андріївна (19 листопада 1946 – 8.06.2017) Народилася в м. Полтава. У 1965 р. закінчила Полтавську середню школу № 21. У 1970 р. – історичний факультет Полтавського державного педагогічного інституту ім. В. Г. Короленка (тепер Полтавський національний педагогічний університет ім. В. Г. Короленка). Трудовий шлях розпочала ученицею пресовщика металозаготівельного цеху (1965). Короткий час працювала санітаркою (1968 – 1969), вихователем дитячих ясел (1969 – 1970). У 1970 – 1972 рр. працювала в професійно-технічному училищі № 23 м. Полтави, в 1972 – 1975 рр – у Полтавській обласній дитячій бібліотеці, 1975 – 1976 рр. – старшим лаборантом Полтавського кооперативного інституту. Із 10 вересня 1976 р. до останніх днів у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського на посадах молодшого наукового, наукового, старшого та провідного наукового співробітника, завідувача відділу.

Із 1987 р. активно досліджувала архівні матеріали Центрального архіву Міністерства Оборони СРСР, Державного архіву Полтавської області, Архіву Служби Безпеки України. Що стосувалися періоду Другої світової війни. Із 1990 р. член Всеукраїнського фонду пошуку «Пам’ять» та керівник його обласної філії.

Займалася питаннями пошуку, дослідження, паспортизації та збереження об’єктів культурної спадщини Полтавської області. Беззмінний учасник майже всіх пам’яткознавчих та пам’яткоохоронних експедицій музею. Була одним із ініціаторів видання відомої збірки наукових праць за матеріалами Всеукраїнської наукової конференції «Виявлення та дослідження пам’яток національно-визвольних змагань українського народу на Полтавщині (1917 – 1920)» (Полтава, 1995), членом Полтавської обласної редакційної колегії «Книги Пам’яті України. Полтавська область», обласної редколегії серії видань: «Звід пам’яток історії та культури України. Полтавська область» та інших видань. Є співавтором книги «Нацистський окупаційний режим на Полтавщині» (2016), кількох десятків наукових статей та кількох сотень статей енциклопедичного характеру з питать історії об’єктів нерухомої культурної спадщини та пам’яткоохоронної діяльності. В останні роки – член науково-консультативної ради при Управлінні культури Полтавської обласної державної адміністрації з пам’яткоохоронних питань.

Із ініціативи В. А. Андрієць на території Полтавської області встановлено десятки пам’ятних знаків і меморіальних дощок. Її зусиллями віднайдено сотні могил, учасників Другої світової війни та інших визначних діячів української історії на Полтавщині. Завдяки її подвижницькій діяльності виявлено тисячі імен воїнів і мирних жителів, які загинули на території Полтавської області під час трагічних події ХХ століття.

Нагороджена відзнаками Полтавської обласної ради, Полтавської облдержадміністрації, Управління культури Полтавської облдержадміністрації, Полтавської міської ради, громадських організацій.