Василь Григорович Ляскоронський
(1860 – 1928)

Василь Григорович Ляскоронський – археолог, історик, етнограф, картограф, педагог, у свій час одна з найпомітніших постатей української історіографії, яскравий представник української наукової та культурницької інтелігенції другої половини ХІХ– першої третини ХХ ст.
Народився 05. 01. 1860 р. (24 грудня 1859 р. за старим стилем) в м. Золотоноша на Полтавщині (нині Черкаська область) у родині вчителя. Атмосфера в сім’ї сприяла розвитку здібностей до науки: до історії, вивчення іноземних мов.
 В 1880 р. В. Ляскоронський закінчив Лубенську гімназію, вступивши на історико-філологічний факультет Київського (Імператорського) університету Святого Володимира (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка), закінчивши його у 1885 р., отримав звання кандидата наук. Ще будучи юнаком, Василь Григорович, захопився археологією, брав участь у розкопках, які проводив археолог, учитель Лубенської гімназії, Ф. І. Камінський. Він також виявляв інтерес до етнографії, історичної картографії, нумізматики, топографії. На світогляд В. Ляскоронського, через особисте спілкування та лекції, вплинув В. Антонович, під керівництвом якого написана дипломна робота, що була відзначена срібною медаллю та зарахована як кандидатська. Після закінчення навчання В. Г. Ляскоронський займався викладанням у декількох родинах, приватних гімназіях, зокрема, в найкращій у Києві жіночій гімназії Ващенка-Захарченка.
Під час свого перебування у Відні, вчений працював в музеях та бібліотеках, архівах міста, відшукуючи матеріали, що мали стосунок до історії України, цікавився ісландськими сагами, для вивчення походження Київської Руси, для чого й опанував ісландську мову та розпочав листування з Ісландським науковим товариством, співпраця з яким тривала аж 35 років.
Також Василь Григорович досліджував спадщину французького військового інженера Гійома Левасера-де Боплана, проводив ретельні пошуки матеріалу, працював у бібліотеках Англії та Голландії, Кеніґсберга і Парижа. На засіданні історичного наукового товариства Нестора-літописця в 1891 р. зробив доповідь про старовинні атласи та карти України. Вивчивши атлас Боплана, вчений провів ідентифікацію географічних назв, описав кордони воєводств та склав географічний покажчик до карт.
В. Ляскоронський працював над вивченням Переяславської землі, досліджуючи археологічні та літописні матеріали, що відображено у монографії «Історія Переяславської землі з найдавніших часів і до половини XIII ст.» (1897р.), а пізніше і у магістерській дисертації (1899 р.). Саме ця тема – історія України княжого періоду і буде визначальною для дослідника протягом життя.
Після знайомства з відомим археологом В. Хвойкою, В. Ляскоронський почав більш поглиблено цікавитися археологією, брати участь в археологічних експедиціях, розкопках, зокрема, Десятинної церкви в Києві.
Зацікавленість археологією також вплинуло і на питання щодо спорудження змієвих валів, городищ, курганів. Саме з цією метою  Василь Григорович, обстежив пам’ятки Полтавщини, Харківщини, Сумщини. Так на засіданні підготовчого комітету XII Археологічного з’їзду при Історичному товаристві Нестора Літописця В. Ляскоронському в 1900 р. було доручено зібрати до з’їзду інформацію про археологічні пам’ятки Полтавщини, для чого він мав обстежити такі повіти: Прилуцький, Лохвицький, Пирятинський, Роменський, Лубенський, Миргородський та Хорольський.
Від 1901 р. Василь Григорович працював учителем історії та географії у Київській гімназії та водночас займався науковими дослідженнями. Під час канікул він збирав інформацію про старовинні знахідки, монетні скарби на Полтавщині, Київщині, друкуючи ці відомості в київських газетах та в журналі «Киевская старина».
Із 1903 р. В. Г. Ляскоронський працював приват-доцентом на кафедрі давньоруської історії Московського університету. Крім того, брав участь в експедиціях, друкував матеріали з археології. Під час Археологічних з’їздів, що проходили в Києві і Харкові, В. Г. Ляскоронський був секретарем останніх, і під його редакцією вийшло дві книги «Известий».
Влітку 1904 р. вчений  подолав майже 1000 км, зареєстрував та позначив на мапі понад 600 могильників, близько 160 майданів, 20 городищ, дослідив лінії змійових валів та 7 палеолітичних стоянок. Результатом дослідження стали такі праці: «Городища, курганы и длинные валы в бассейне р. Сулы»; «Змиевы валы в пределах Южной России, их отношение к курганам-майданам и приблизительная эпоха их возникновения»; «Городища, курганы, майданы и длинные (змиевы) валы в области днепровского Левобережья». Науковцем була складена археологічна мапа Східної України.
Від 1907 р. В. Г. Ляскоронський працював приват-доцентом Київського університету Святого Володимира, а з 1909 р. по 1921 р. перебував на посаді екстраординарного професора Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька. У 1916 р. науковець відсвяткував 25-річчя своєї викладацької діяльності.
В. Г. Ляскоронський, повернувшись до Києва у 1922 р., отримав посаду в Київському археологічному інституті при науково-дослідній кафедрі мистецтвознавства, викладав курс загальної нумізматики, пізніше – курс географії та нумізматики в Інституті зовнішніх зносин, завідував нумізматичним відділом Лаврського музею, редагував Лаврський збірник, був одним з перших істориків – співробітників Всеукраїнської Академії Наук. Серед структур ВУАН, з якими активно співпрацював В. Ляскоронський, були: Археологічна секція, Софійська та Етнографічна комісії, Історична секція по відділах Старого Києва, Чернігова та первісної культури, Комісія Науково-термінологічного словника, комісія краєзнавства, Всеукраїнський археологічний комітет та комісія сходознавства.
У серпні 1925 р. професор Ляскоронський досліджував могильник Софіївського собору. Під час розкопок брами біля Золотих Воріт науковець застудився та серйозно захворів.
Василь Григорович Ляскоронський помер 1 січня 1928 р. від запалення легень та похований у Києві на Лук'янівському кладовищі, вивченням якого ретельно займався, беручи участь у складанні програми Київського некрополя в комісії при Всеукраїнській академії наук.
Василь Ляскоронський був професіоналом своєї справи, викладачем, дослідником високого рівня, його неординарні праці і на сьогодні не втратили своєї наукової цінності та актуальності.

 Література: Завальна О. Наукова спадщина видатного українського історика Василя Григоровича Ляскоронського у збірці наукового архіву Національного музею історії Києва / О. Завальна // Пам’ять століть. – 2007. - № 1. – С. 145-152; Ляскоронський Василь (1859-1928) // Енциклопедія українознавства: Словник. частина. / Наук. Т-во ім. Т. Шевченка; голов. ред. В. Кубійович. — К., 1993. – Т. 4. – С. 1402; Ляскоронський Василь Григорович // Мезенцева Г. Г. Дослідники археології України : енцикл. слов.-довід. / Ін-т археології НАН України. Черніг. держ. пед. ін-т ім. Т. Г. Шевченка ; [редкол.: В. П. Коваленко (відп. ред.) та ін.] — Чернігів, 1997. — С. 179; Дмитро Гордієнко. Василь Ляскоронський та Єгор Рєдін: епізод зі взаємовідносин у контексті XII Археологічного з’їзду // Софія Київська: Візантія. Русь. Україна. Вип. ІІІ: збірка наукових праць, присвячена 150-літтю з дня народження Єгора Кузьмича Рєдіна (1863–1908) / Від. ред. д. іст. наук, проф. Ю. А. Мицик; упоряд. Д. С. Гордієнко, В. В. Корнієнко. – К., 2013. – 672 с.