Розташований на півдні Лісостепу у с. Устимівка Кременчуцького р-ну (колишній Глобинський р-н) Полтавської області. Закладений у 1893 р. місцевим землевласником, лікарем за фахом Василем Устимовичем. Тоді він із своїм другом і колегою Олександром Дегтярьовим почали збирати деревні екзоти і висаджувати їх як колекцію. Перші посадки рослин були проведені на площі 1,5 десятини (близько 2 га). Це місце й досі носить назву «Дегтярівщина». Надалі площа парку щорічно збільшувалась. На 1910 р. була доведена до 8,44 га й отримала назву «Нова ботаніка». Основні насадження проведені у 1902–1907 роках. Поповнення колекцій йшло без перерви до 1916 р. Саджанці та насіння завозились в основному з берлінської фірми Шпетта, садівництв Варшави, Львова, Одеси, Кременчука. У цей період ретельний догляд за парком здійснював знаючий садівник Сергій Трахтенберг. Разом з ним працював Дмитро Мацак, який згодом став досвідченим дендрологом. З 1919 р. парк переходив під управління різних організацій. У 1929 р. Устимівський парк оголошено заповідником республіканського значення. У той час парк називали академічним, що свідчило про його велике значення для держави. У 1931 р. парк передано тресту «Каучуконіс». На його базі створено опорний пункт Українського науково-дослідного інституту з каучуку і каучуконосів, а з 1933 р. – Устимівська дослідна станція Інституту каучуконосів. Це було пов’язано з тим, що в парку ріс один екземпляр відомого каучуконоса евкомії в’язолистої, завезеної В. Устимовичем у 1907 р. із Франції. Ця субтропічна рослина добре прижилась у відкритому грунті парку і росла майже 30 років. Протягом 40-50-х років парк тричі змінював підпорядкування, а в 1951 р. втратив статус заповідника, як і багато інших заповідників країни. Новий етап розвитку парку починається з 1952 р., коли він став репродукційно-дендрологічною базою Центрального республіканського ботанічного саду АН УРСР (нині Національний ботанічний сад імені М. М. Гришка НАН України). У 1965 р. парк переданий у ведення Устимівської дослідної станції і разом з нею увійшов у систему дослідних установ Всесоюзного науково-дослідного інституту рослинництва імені М. І. Вавилова (ВІР). У наш час дендропарк включений до Устимівської дослідної станції рослинництва Інституту рослинництва імені В. Я. Юр’єва НААН України. Природоохоронний статус парку неодноразово змінювався: заповідник республіканського значення (1929–1951), парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва республіканського значення (1960–1983), дендропарк республіканського значення (1983–1992), з 1993 р. – загальнодержавного значення.
Сучасна територія парку площею 8,92 га системою алей розбита на 51 куртину. Дендрофлора парку нараховує 472 види, різновиди, садові форми, гібриди та сорти, які належать до 53 родин і 123 родів. Серед них 30 видів раритетних. Усього тут зростає понад 12 тис. дерев і чагарників, зібраних із різних куточків світу – Північної Америки, Криму, Кавказу, Далекого Сходу, Середньої Азії, Китаю, Гімалаїв. Багата колекція хвойних: сосни (звичайна, Веймутова, австрійська, Палласова), ялини (колюча, східна, звичайна – єдина в Україні форма ‘гірляндна’), модрини (європейська, сибірська, японська), ялиці, туї, ялівці, кипарисовики, псевдотсуги, тис ягідний (негній-дерево), інші. Численна колекція дубів, лип, каштанів, горіхів, ліщин (звичайна та ведмежа). Серед реліктів і екзотів – гінкго дволопатеве, бархат амурський, ксантоцерас горобинолистий (чекалкін горіх), який є однією із живих емблем цього неповторного куточка. Окрасою парку є гарноквітучі чагарники: півонія деревовидна, форзиція, дейція, вейгела та інші. У червні 1993 р. на честь 100-річчя Устимівського дендропарку закладено парк магнолій.
Колекційний матеріал парку являє собою унікальне зібрання деревних і чагарникових порід.
Підготувала Світлана Кигим – старша наукова співробітниця науково-дослідного експозиційного відділу природи ПКМ імені Василя Кричевського.
Устимівському парку – 130!
У 2023 р. Устимівський дендропарк – визначний природоохоронний об’єкт загальнодержавного значення, святкує свій поважний 130-літній ювілей.
Розташований на півдні Лісостепу у с. Устимівка Кременчуцького р-ну (колишній Глобинський р-н) Полтавської області. Закладений у 1893 р. місцевим землевласником, лікарем за фахом Василем Устимовичем. Тоді він із своїм другом і колегою Олександром Дегтярьовим почали збирати деревні екзоти і висаджувати їх як колекцію. Перші посадки рослин були проведені на площі 1,5 десятини (близько 2 га). Це місце й досі носить назву «Дегтярівщина». Надалі площа парку щорічно збільшувалась. На 1910 р. була доведена до 8,44 га й отримала назву «Нова ботаніка». Основні насадження проведені у 1902–1907 роках. Поповнення колекцій йшло без перерви до 1916 р. Саджанці та насіння завозились в основному з берлінської фірми Шпетта, садівництв Варшави, Львова, Одеси, Кременчука. У цей період ретельний догляд за парком здійснював знаючий садівник Сергій Трахтенберг. Разом з ним працював Дмитро Мацак, який згодом став досвідченим дендрологом. З 1919 р. парк переходив під управління різних організацій. У 1929 р. Устимівський парк оголошено заповідником республіканського значення. У той час парк називали академічним, що свідчило про його велике значення для держави. У 1931 р. парк передано тресту «Каучуконіс». На його базі створено опорний пункт Українського науково-дослідного інституту з каучуку і каучуконосів, а з 1933 р. – Устимівська дослідна станція Інституту каучуконосів. Це було пов’язано з тим, що в парку ріс один екземпляр відомого каучуконоса евкомії в’язолистої, завезеної В. Устимовичем у 1907 р. із Франції. Ця субтропічна рослина добре прижилась у відкритому грунті парку і росла майже 30 років. Протягом 40-50-х років парк тричі змінював підпорядкування, а в 1951 р. втратив статус заповідника, як і багато інших заповідників країни. Новий етап розвитку парку починається з 1952 р., коли він став репродукційно-дендрологічною базою Центрального республіканського ботанічного саду АН УРСР (нині Національний ботанічний сад імені М. М. Гришка НАН України). У 1965 р. парк переданий у ведення Устимівської дослідної станції і разом з нею увійшов у систему дослідних установ Всесоюзного науково-дослідного інституту рослинництва імені М. І. Вавилова (ВІР). У наш час дендропарк включений до Устимівської дослідної станції рослинництва Інституту рослинництва імені В. Я. Юр’єва НААН України. Природоохоронний статус парку неодноразово змінювався: заповідник республіканського значення (1929–1951), парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва республіканського значення (1960–1983), дендропарк республіканського значення (1983–1992), з 1993 р. – загальнодержавного значення.
Сучасна територія парку площею 8,92 га системою алей розбита на 51 куртину. Дендрофлора парку нараховує 472 види, різновиди, садові форми, гібриди та сорти, які належать до 53 родин і 123 родів. Серед них 30 видів раритетних. Усього тут зростає понад 12 тис. дерев і чагарників, зібраних із різних куточків світу – Північної Америки, Криму, Кавказу, Далекого Сходу, Середньої Азії, Китаю, Гімалаїв. Багата колекція хвойних: сосни (звичайна, Веймутова, австрійська, Палласова), ялини (колюча, східна, звичайна – єдина в Україні форма ‘гірляндна’), модрини (європейська, сибірська, японська), ялиці, туї, ялівці, кипарисовики, псевдотсуги, тис ягідний (негній-дерево), інші. Численна колекція дубів, лип, каштанів, горіхів, ліщин (звичайна та ведмежа). Серед реліктів і екзотів – гінкго дволопатеве, бархат амурський, ксантоцерас горобинолистий (чекалкін горіх), який є однією із живих емблем цього неповторного куточка. Окрасою парку є гарноквітучі чагарники: півонія деревовидна, форзиція, дейція, вейгела та інші. У червні 1993 р. на честь 100-річчя Устимівського дендропарку закладено парк магнолій.
Колекційний матеріал парку являє собою унікальне зібрання деревних і чагарникових порід.
Підготувала Світлана Кигим – старша наукова співробітниця науково-дослідного експозиційного відділу природи ПКМ імені Василя Кричевського.