Мистецтво урочисто вбирати святковий стіл з'явилося ще за часів античності, а у XVIII ст. досягло свого апогею, адже парадний обід перетворився на кульмінацію будь-якого торжества, відповідно його організація стала однією із форм мистецького вираження. Майстерно приготовані страви почали комбінувати із так званими «порцеляновими загадками», поширивши моду на стиль «тромплей» (від французької «trompe l’oeil» - «перехитрити погляд»).
Його основною рисою є створення оптичної ілюзії, тобто предмет насправді не є тим, на що схожий. Законодавцем моди на столові обманки у Європі стала Мейсенська порцелянова мануфактура. Для сервірування столу тих часів характерною була подача посуду, що сам виглядав як їжа: наприклад, виноградне листя – як блюдо для закусок, овочі й дичина – як кришка цього блюда. Порцелянові мануфактури випускали блюда і прикраси для столу у вигляді кошиків із квітами й фруктами. Миски, маслянки і вази імітували за формою дині й кавуни, качани капусти, пучки спаржі, лотки у вигляді листя.
Ближче до кінця ХІХ ст. обманки поступово вийшли з моди. Однак, в останній третині ХХ ст. популярність стилю знову відродилася вже у масовому виробництві.
В Україні подібну продукцію виготовляли кілька порцелянових заводів, серед яких помітна роль належить Городницькому порцеляновому заводу. Підприємство засноване у 1799 р. у містечку Городниця Волинської губернії (нині Житомирська обл.). До середини ХІХ ст. тут виробляли посуд із фаянсу і кам'яної маси, оздоблений рельєфним декором. Із 1856 р. на заводі налагоджено виробництво порцеляни. У роки Другої світової війни підприємство повністю зруйнували, проте згодом у 1950-ті роботу було повністю відновлено. Вироби місцевих майстрів регулярно експонувалися на міжнародних виставках. На жаль, у 2012 р. підприємство було визнане банкротом і повністю припинило свою роботу.
У зібранні Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського тромплей представлений цукорницею «Гарбуз», виготовленою на Городницькому порцеляновому заводі у 1980-х рр. Предмет належав родині Супруненків, у 2022 р. переданий до музею його директором, відомим археологом Олександром Борисовичем. Після невеликого втручання художника-реставратора зразок посів гідне місце у музейній збірці порцеляни.
Підготувала Наталія Кондратенко, завідувач сектору науково-дослідного відділу фондів