Важливим періодом життя українських селян здавна вважаються жнива. Традиційно вони розпочинались після свята Петра і Павла, вдосвіта у «легкий», «жіночий» день – середу, п’ятницю чи суботу – і тривали до серпневого Спаса.

У колекційній збірці нашого музею зберігаються негативи на склі початку ХХ ст., що зафіксували моменти жнив у полтавських селах. Зібране збіжжя у снопах просушували на вішалках на відкритому повітрі або у клуні. Обмолот зернових проходив на току, причому як у снопах, так і вільно розкладеним колоссям. Найпростіші знаряддя для обмолоту – дерев’яний ціп із держаком до 2-х метрів та бияком, що кріпився до держака шкіряною стрічкою – ув’яззю. Ударами бияка зерно вибивали із колосків, провіювали та засипали до засік.
Інший спосіб обмолоту хлібних зернових – так зване гарманування. Для нього користувались молотильним котком «гарманом», що приводився у рух кіньми. Гарманування набуло поширення на Полтавщині на початку ХХ ст. Коток був кам’яним, іноді дубовим, оббитим залізом, із металевими штирями з обох кінців. Довжина знаряддя близько 80 см, діаметр до 50 см, вага каменю сягала 100 кг. Природний, так званий «дикий», камінь для гарманів поступово змінив бетон, який відливали у спеціальні форми.
Молотильний камінь селяни вправляли у дерев’яну раму з чотирьох брусків, два з яких кріпились своєю серединою на осі. На раму навішували поперечну тягу з барками для упряжки коней.
У музейному скансені експонується добре збережений коток-гарман, що походить із міста Чорнухи. До музею він надійшов у 1958 р. після використання впродовж 1930–1950 рр. Нині забуте сільськогосподарське знаряддя вдало доповнює культурний простір музейного подвір’я.

Підготувала головна зберігачка фондів Тамара Кондратенко.