Караїми – один з корінних народів України, статус яких закріплений у Законі України «Про корінні народи України» від 01.07.2021 р. Тюркомовні караїми є корінними мешканцями Кримського півострова, нащадками племен, які входили в VIII – IX ст. до складу Хазарського каганату. Якщо точніше – до тих, хто прийняв караїмізм – монотеїстичну релігію, різновид юдаїзму, що визнає лише писаний Старий Заповіт і відкидає Талмуд. Арамейською та давньоєврейською мовами слово караїм означає «читець» (той, хто читає). Тобто – читець Тори. Караїмська мова належить до кипчацько-половецької підгрупи кипчацької групи тюркських мов.
Віровчення сформувалося у VIII ст. на території сучасного Іраку, що входив до Арабського халіфату, як альтернатива рабиністичній традиції. Засновником вчення вважається Анан бен Давид. У Х ст. віровчення консолідувалося у єдину доктрину, яка відрізнялась від традиційного юдаїзму особливостями календаря, ритуальною практикою, богослужінням та релігійно-правовими приписами. Караїмізм поширився у Месопотамії, Єгипті, Палестині, Іспанії, Північній Африці, а у ХІІ ст. його центром стала Візантійська імперія. Саме у Візантії був створений звід законів караїмізму «Шати Ілії». Після захоплення Константинополя турками у 1453 р. частина візантійських караїмів переселилася на Кримський півострів. Хоча перші караїмські общини там з’явилися у ХІІІ ст. так само, як і у м.м. Луцьк (Волинь) та Галич (Галичина). З XV ст. у м. Київ та у м. Львів були засновані караїмські поселення.
Розмовними мовами караїмів на Близькому Сході були арабська та грецька, а у Східній Європі – караїмська мова. Мовою ж священних текстів та богослужіння давньоєврейська.
Достеменно невідомо, коли караїми оселилися на Полтавщині. Оскільки репресивне законодавство щодо юдеїв на них не поширювалося, то вони були власниками великих підприємств, землі, промислів, могли проживати поза межами смуги осілості і навіть бути дворянами.
Перепис населення 1897 р. містить відомості про проживання 216 осіб обох статей на Полтавщині. Найбільшою громадою караїмів була Кременчуцька, яка нараховувала 101 особу. Другою – Полтавська (92 особи). У Кобеляцькому повіті проживало 10 осіб, у Хорольському повіті – 6 осіб, у м. Прилуки – 5 осіб. Найменше караїмів проживало у Прилуцькому повіті (1 особа) та містечку Градизьк (1 особа).
Згідно Адрес-календарів та пам’ятних книжок Полтавської губернії було встановлено найвідоміших представників караїмських общин Полтави та Кременчука – тютюнових магнатів братів Моїсея (Моше) та Семена (Садука) Дурунча, яким належали тютюнові фабрики та магазини, не лише на Полтавщині, а й за її межами – у Вільнюсі (Литва), Парижі (Франція) та Берліні (Німеччина). Також у їх власності були склади та причали в Одесі та Миколаєві. Брати володіли нерухомістю у Полтаві та Кременчуці. Моїсей Дурунча був обраний гласним Полтавської міської думи. Також був членом Полтавського Губернського попечительства дитячих притулків.
Братам Езрі та Хануку Рофе належали бакалійні магазини та макаронна фабрика у Полтаві, а також нерухомість у центральній частині міста. Купець Езра Рофе займав посади у податковій системі та займався страхуванням майна від пожарів. Був обраний гласним Полтавської міської думи. Йому належав і спільний тютюновий бізнес з іншим відомим полтавським караїмом Ісааком Сарафом – власник тютюнової фабрики та магазинів у Полтаві.
Власником прибуткової торгівлі вином та нерухомості у Кременчуці був купець Семен (Симеон) Оксюз.
Караїми були і серед представників медичної галузі, викладачів різних навчальних закладів, фотографів, офіцерів і навіть серед жандармів.
Після Другої світової війни їх кількість у містах і селах Полтавщини скоротилась. Айнзацгрупи хоча й мали директиви не знищувати караїмів, але чітко їх не дотримувались і багатьох караїмів спіткала доля євреїв.
Згідно Всеукраїнського перепису населення 2001 р. в Україні нараховується близько 1200 караїмів, а у Полтавській області всього 2.