У науковому архіві Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського зберігаються спогади полтавки Тамари Семенівни Морозко, що описала ту Полтаву.
«Наступив вересень 1943 року. У другій декаді на вулицях міста поблизу великих будинків вночі навезли купи соломи. Ми переглядалися один з одним. Не могли розгадати для чого це. Передчуття підказало недобрий замір ворога. У суботу з дочкою на руках я пішла в село Розсошенці, поближче до лісу. Увесь день у неділю виднілося місто, що потопало в диму. Чад нафти несло на десятки кілометрів. Місто палало у вогні...
... Я з дочкою на руках йшла в місто по вулиці Фрунзе (суч. Європейська). Коли перетнула вулицю Шевченка, почався спалений центр міста. Дитина у 2-річному віці, впізнавала знайомі місця, де ми часто проходили. Побачивши угловий будинок спалений колишньої трикотажної артілі ім. К. Лібкнехта, вона спантеличено сказала: „Мамо, дивись дірка. Я їх поб’ю. Век, кат! (Геть, забирайтеся!)».
Схожу картину жахливої руйнації описав головний архітектор міста Арія-Леон Вайнгорт у своїх «Записках провінційного архітектора», що повернувся до Полтави в лютому 1944 року: «Полтави не було. Понівечені вогнем металеві конструкції, залишки фасадів, що зяяли пустими вікнами, вцілілі частини яких прикрашали надписи: „Мін немає”, або більш розгорнуто: „Перевірено. Мін не знайдено”.
Непролазні гори цегли і щебінки – таким представ перед нами центр міста. Серед руїн копошилися полтавці, що поверталися з навколишніх сіл, виходили з землянок і підвалів, збирали „будівельні матеріали” для облаштування хоч якогось житла. Раптом в зруйнованому будинку з’являлися позастеклювані або забиті дошками вікна, за якими вечорами мерехтіли вогники „коптилок”. Так поверталося у місто життя».
В акті від 10 жовтня 1943 року про збитки, нанесені Полтаві нацистами зазначено, що взагалі у місті було знищено вибухами і вогнем близько 1 800 000 м3 будинків установ і організацій, а з 700 тис. м3 державного комунального житлового фонду половина спалена повністю, а решта пошкоджена пожежею на 90%.
Загальні збитки, нанесені окупантами комунальному господарству і благоустрою міста склали близько 450 млн. карбованців у вимірах того часу. «… жителі ... повертаються у спалене місто. Вони йдуть в місто, тягнучи за собою маленькі возики, в яких сидять маленькі діти і покладені залишки майна ...» (А.-Л. Вайнгорт).
Зараз Україна знову під ударами окупантів, що руйнують її міста і села. Знову люди шукають можливість вижити серед руїн. І хай Полтави це не так торкнулося, але ворог не полишає намірів знищити Україну.
Тоді Полтаву відбудували. За це ми повинні скласти величезну подяку полтавцям минулих поколінь, які власними руками підняли місто з руїн. Зараз поступово відбудовуються міста і села, звільнені від ворога. І все у нас буде добре, бо майбутня краса нашою Батьківщини — це справа нашого сумління
