– Я вийшла з народу, співаю народні пісні й ніколи не відокремлювала себе від села, – говорила Раїса Панасівна в одному з інтерв’ю. – Я жила його проблемами, болями, радощами. Я прив’язана до села, не соромлюся цього, я цим пишаюся.
«”Ой, краще б я дояркою була!” — іноді виривалося в Раїси Панасівни, коли щось не ладилося», — згадував її чоловік Микола Кириченко.
Рая змалечку тільки й мріяла про те, щоб стати артисткою. Колгоспникам тоді не видавали паспортів, тому в більшості їхні таланти так і лишалися нерозкритими. Раїсі пощастило — одного разу, коли вона виступала на районному святі, її неповторний голос почув керівник хору при Будинку культури Кременчуцького автозаводу Павло Оченаш. Пів року Оченаш, а разом з ним і батько Раїси, виборювали те, щоб дівчині все-таки видали паспорт. Це відкрило їй дорогу до своєї мрії. Але куди б не закидала доля Раїсу Кириченко, вона завжди поспішала додому, у свою Корещину.
Справжнє визнання до співачки прийшло в той час, коли вона була солісткою Черкаського народного хору. Однак їй було тісно в його рамках. Тому вона із задоволенням приймала запрошення про співробітництво з іншими колективами. Навіть не маючи ще високих звань, виступала на концертах із власним репертуаром разом із багатьма популярними артистами й відомими оркестрами. Із 1985 року Раїса Кириченко — солістка Полтавської обласної філармонії. Із 1986 року працювала з власним ансамблем «Чураївна». Саме так в народі почали називати Раїсу Кириченко після того, як у її репертуарі з’явилася пісня про легендарну піснярку Марусю Чурай. «Доцю, ніколи не співай пісень ні про що, аби не дарма було. Співай так, щоб людям подобалося», — радила мама, проста селянська жінка, своїй талановитій доньці ще на початку її артистичної діяльності. Раїса Панасівна завжди пам’ятала про це, і під час вибору репертуару була досить вимогливою. Вона співала не тільки своїм унікальним голосом — глибоким оксамитовим мецо-сопрано. Вона співала душею. Тому її творчість така близька й зрозуміла кожному. Навіть коли вона виступала за кордоном, перед аудиторією, яка не завжди розуміла змісту пісень, її незмінно слухали, затамувавши подих, а потім, заливибухали оплесками.
У репертуарі співачки є напрочуд лірична «осіння» пісня «Хризантема»:
По осінній порі хризантема цвіте,
Диво осені, квітка остання…
Раїса Кириченко залишилась у народній пам’яті цією квіткою любові й вірності українській пісні.



Підготувала старша наукова співробітниця Валентина Клочко.
