Але бої на території Європи продовжувалися. Із кінця березня до початку червня німці провели на заході три наступальні операції. У них були деякі переваги, та бракувало адекватної оцінки противника. Німецькі резерви було вичерпано. На фронт із Німецької імперії гнали навіть підлітків. Зневірені в усьому солдати погано слухались командирів. Блокада з моря змушувала страждати не лише німецьких солдатів, що не мали харчів і набоїв, а також їхні сім’ї на батьківщині. Дух німців помітно спав. Німецький наступ захлинувся в крові.
Наступ військ Антанти розпочався 18 липня. Остаточного удару німецьким військам було завдано біля Ам’єна 8 серпня, коли за один день було знищено 16 німецьких дивізій. Німці вже зрозуміли свою поразку, але ще сподівалися укласти мир на прийнятних для себе умовах.
Поки імператор Вільгельм ІІ роздумував, ситуація погіршувалась. З огляду на прорив Балканського фронту та наступ військ Антанти на Західному, союзники залишили Німеччину: 29 вересня капітулювало Болгарське царство, за місяць — Австро-Угорська, а 30 жовтня — Османська імперія.
Оцінивши загрозливість ситуації, німецьке верховне командування в ультимативній формі поставило вимогу імператору припинити війну й запобігти вибуху революції. Та поки влада зволікала, повстали військові моряки, яких підтримали робітники в Берліні. У результаті Листопадової революції монархія була повалена. Імператор Вільгельм ІІ зрікся престолу. У Берліні сформували республіканський уряд, на який і покладалося завдання завершити війну.
6 листопада президент США повідомив, що маршал Фердинанд Фош, як головнокомандуючий військами Антанти, уповноважений прийняти представників німецького командування. Наступного дня німецька делегація під білим прапором перетнула лінію фронту. Далі залізницею вона прибула на станцію Ретонд у Комп'єнському лісі, де стояв штабний вагон маршала Фоша. На світанку 11 листопада 1918 року у Комп'єнському лісі, у штабному вагоні французького маршала Фоша німецька делегація на чолі зі статс-секретарем закордонних справ Матіасом Ерцбергером підписала перемир'я, запропоноване союзним командуванням. Об 11 годині ранку пролунав сигнал «Припинити вогонь!». Німеччина визнала себе переможеною. Воєнні дії припинялися. Перша світова війна закінчилася.
У 34-х статтях цього документа було окреслено умови й термін перемир'я. Німеччина повинна була вивести війська і усіх окупованих нею територій інших держав, а також із союзних їй країн та зі Східної Африки. Обумовлювалось і те, що з Російських територій війська будуть виводитись поступово, в спеціально встановлений термін, для того, щоб не допустити їх негайного зайняття більшовиками. Крім того, перемир'я передбачало евакуацію збройних сил Німеччини з Ельзасу та Лотарингії, а також з територій по лівому березі Рейну. По правому берегу Рейну встановлювались демілітаризовані зони. Військовополонені союзних армій повинні були бути негайно звільнені. Німеччина зобов’язувалась передати за особливим списком державам Антанти військове спорядження, підводні човни, літаки. Німецький флот підлягав роззброєнню та розпуску. Вся захоплена німцями бельгійська скарбниця, а також отримане ними в рахунок контрибуції російське та румунське золото передавалось союзникам. Всі угоди, укладені раніше Німеччиною з іншими державами, оголошувались недійсними. Це положення мало пряме відношення і до Берестейського договору.
Комп’єнське перемир’я, більше схоже на капітуляцію Німецької імперії, сприймалося у Французькій республіці, як торжество історичної справедливості та як вияв її військової могутності і провідної ролі у світі.
У Німеччині Комп’єнське перемир’я сприйняли як національне приниження, що й використав Адольф Гітлер під час приходу до влади нацистів.
