У попередніх дописах уже було зʼясовано, що велика родина Капністів спілкувалася основними європейськими мовами. Дітей до занять англійською, німецькою та французькою залучали примусово.

Неодноразово цитована Софія Скалон зазначила: «Нам наказували розмовляти почергово місяць французькою і місяць німецькою. Дитині, яка порушувала це правило, на шию вішали деревʼяне кружальце». Усі вони, двоє сестер і четверо братів, надзвичайно соромилися цієї відзнаки й намагалися якомога швидше спекатися її, передавши наступному порушникові.

Одночасно в родині вели письмовий облік таких покарань. Першого числа кожного нового місяця тих дітей, які найрідше отримували кружальце на шию, винагороджували подарунками.
Неважко помітити, що цей метод вивчення іноземних мов Олександра Олексіївна запозичила з власного досвіду перебування у Смольному інституті.

На противагу Капністам із Обухівки, в родині Миколи Васильовича, найстаршого брата, завжди розмовляли «по-малороссийски». Його дружина Мавра Григорівна, хоч походила з роду Новицьких, була «жінка проста і зовсім неосвічена». Подружжя мало пʼятьох доньок та єдиного сина Петра. Усі вони проживали в селі Манжелія на березі річки Псел (нині населений пункт Кременчуцького району Полтавської області).

Микола Васильович Капніст, здається, був справжнім деспотом у сімейному житті. Софія Скалон зазначила, що за найменший безлад в будинку чи несмачно приготовану страву дядько Микола Васильович не просто лаяв тітку Мавру Григорівну. Він, промовляючи слова: «А ходи лиш сюди, моя родино!», бив дружину в присутності дітей та прислуги.
Цікаво, що сцени домашнього насилля не викликали у доньок співчуття до матері. Навпаки, усі вони зневажали Мавру Григорівну. У подальшому керувати родинними справами стала найстарша й улюблена з доньок Софія Миколаївна. Стандартна фраза, за допомогою якої батько передавав право вирішувати господарські та фінансові питання старшій доньці, звучала: «Буде так, як Софійка скаже».

Зважаючи на специфічну сімейну атмосферу, найбільшим бажанням їхнього єдиного сина Петра був відʼїзд за межі батьківського маєтку. У 1815 р. він прибув до Петербургу й розпочав службу в Кавалерґардському полку (див. світлину 1). У подальшому сімейне життя Петра Миколайовича склалося нещасливо, тому він продав свою частину родинних маєтків і купив будинок у Венеції.

Вибір міста мав свої причини. Річ у тім, що полтавські Капністи були не єдиними представниками роду. Існувала ще венеційська гілка, представники якої користувалися гербом із зображенням гір острова Занте (Закінфа, Закінтоса), з якого походили їхні спільні предки (див. зображення 2).

Пʼєтро Капніссі (Капніссіс) здобув визнання за військові звитяги у Венеційській республіці XVII cт. Після цього рід продовжили два його сини: Еммануеле (діти та онуки якого залишилися жити у Венеції) і граф Стомателло, чиї нащадки інкорпорувалися до складу дворянства Російської імперії, де їхнє прізвище зазнало ще однієї трансформації.
Владислав Лукомський, керуючий Гербовим відділенням Департаменту герольдії Сенату, свого часу зауважив, що «до кінця XVIII ст. значна кількість малоросійських гербів не мали під собою не лише історичного, але й правового обґрунтування, оскільки, за винятком одиничних випадків пожалувань монархами…, ніколи і ніякого підтвердження з боку уряду не отримували». Тут йдеться про те, що кодифікація усіх гербів дворян Російської імперії почалася лише 1797 р., коли вийшло повеління про укладення «Загального гербовника». Це видання поповнювалося постійно, доки у 1917 р. не припинив існування сам Департамент герольдії.

Таким чином Капністи історично мали право на графський титул і герб, але не зверталися за його підтвердженням аж до другої половини ХІХ ст. У той же час відомий випадок, коли далекий родич Василя Васильовича Капніста майор на російській службі Діонісіо Капніссі, представник венеційської гілки роду, отримав у 1819 р. підтвердження від уряду для свого графського титулу після спеціального звернення.

У Департаменті герольдії для нового покоління Капністів старий венеційський герб допрацювали, уточнивши інформацію про походження роду. Наприклад, додали левів Святого Марка, символи Венеційської республіки. Відповідно до усталеної процедури майбутній герб графів Капністів було передано на затвердження імператору Олександрові ІІ, тому зображення наведене у попередній публікації (від 22 листопада 2023 р.) і називається пожалуваним.

23 12 08 kapnist01

23 12 08 kapnist01

Підготувала Олена Замура, кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця науково-дослідного експозиційного відділу пізнього середньовіччя та нової історії.