Родом із станиці Дінської на Кубані, заснованої у 1794 р. козаками Дінського куреня Чорноморського козацького війська. Назва куреня походить від Дінського куреня Запорізької Січі. Дід Миколи Рябовола був тривалий час отаманом станиці, а батько понад 35 років працював станичним писарем. Закінчивши однокласну школу, Микола вступив до Катеринодарської військової реальної школи. По її закінченні рік провчителював у рідній станиці. Організовував у ній перші народні спектаклі.
Саме в той час потрапив під вплив визначного громадського і політичного діяча Степана Ерастова – ініціатора створення на Кубані українських громадських, кооперативних, просвітницьких і економічних товариств. Саме під його впливом та українського поета Микол Вороного (одного з засновників Української Центральної Ради та Національного театру), який переїхав на Кубань, Микола став свідомим українцем. З 1902 р. він близько зійшовся з полтавськими семінаристами Симоном Петлюрою та Прокопом Понятенком, які розгорнули на Кубані широку антиурядову діяльність.
У 1905–1907 рр. навчався у Київському політехнічному інституті, але через участь у студентських виступах припинив навчання на третьому курсі. Це не завадило йому зробити швидку кар’єру. Саме у 1907 р. його батько, Степан Рябовол, заснував кредитний кооператив, до роботи якого долучився й Микола. У 1909 р. молодого Рябовола обрали до організаційного комітету із будівництва Кубансько-Чорноморської залізнциі. У 1912 р. статут залізниці було затверджено і Рябовол був обраний одним з її директорів.
Восени 1912 він разом з іншим директором залізниці, полковником Орєховим, відвідав м. Лондон задля організації облігаційної позички. Завдання виконали блискуче. Згідно з канонами англійського бізнесу, їм за працю нарахували як комісійну винагороду 160 тисяч карбованців – величезну на той час суму. Обидва директори відмовились від комісійних і передали кошти на будівництво залізниці. У 1912 р. організував Кубанський союз дрібного кредиту, який невдовзі став потужною організацією, був обраний головою ради Союзу. Водночас очолював Кубанський кооперативний союз.
У 1915 р. був мобілізований до російської армії та скерований до військово-інженерного училища, яке він успішно закінчив, отримавши звання прапорщика. Службу продовжив у саперній частині у Фінляндії, де і зустрів події Лютневої революції. В армії також був популярною особою. Його обрали до ради солдатських і офіцерських депутатів.
Повернувшись додому, брав активну участь у політичному (у Військовій Раді, де його обрали головою) та громадсько-політичному житті (в Обласному продовольчому комітеті). Під проводом Миколи Степановича Рябовола у вересні 1917 р. Військова Рада, перейменувавши себе на Кубанську крайову раду, проголосила Кубань республікою під назвою Кубанський Край. На цій сесії була прийнята перша кубанська конституція («Тимчасові положення про найвищі органи влади в Кубанському краю»). Згідно з нею, вищим законодавчим органом ставали Заканодовча Рада, а виконавчою владою – Кубанський крайовий уряд і військовий отаман, що мав президентські повноваження та право вето на ухвалені закони. Головою Кубанської Законодавчої Ради обрали Рябовола.
Микола Рябовол провадив політику єдності кубанських земель, цілковитої незалежності Кубані у найтісніших стосунках з Україною, адже був прихильником ідеї соборності України та союзу українських земель. У ідеї кубанської незалежності та злуки Кубані з Україною було два зовнішніх противники: більшовики, які стояли за всесвітню соціалістичну революцію та вважали Кубань частиною новоствореної ррфср, та сили, які відстоювали відтворення Російської імперії (зокрема Добровольча армія на чолі з генералом Антоном Денікіним). Крім того був ще й внутрішній чинник – значний вплив мала ідея окремішності козацької нації та державного самовизначення всіх козацьких земель, не позначена стійким українським забарвленням. Микола Рябовол підтримав останню ідею, коли українсько-кубанські зв’язки були неможливими, бо вона мала загальнодемократичні республіканські риси розвитку на відміну від промонархічних реакційних та шовіністичних ідей Денікіна, який був ініціатором українських погромів та антиукраїнських провокацій на Кубані у 1918 р.
Етнічну більшість на Кубані, згідно Перепису 1897 р., складали українці – 47% від майже двохмільйонного населення краю. На другому місці стояли росіяни – 43%. Третє місце посідали черкеси – 2% та карачаєвці – 1,4%. Кабардинці, вірмени, греки, німці складали по 1%, інші етноси – 3%.
У перші періоди своєї діяльності в Раді Микола Рябовол мав тісні стосунки з кубанськими українофілами Кіндратом Бардіжем (військовиком та прихильником соборності українських земель), Федором Щербиною (українським статистиком, соціологом, економістом, істориком Кубані), Лукою Бичем (юристом, першим головою Кубанського Крайового Уряду) та Степаном Манжулою (агрономом та прихильником незалежності Кубанської Народної Республіки).
У травні 1918 р. Микола Рябовол очолив делегацію Законодавчої Ради до м. Київ для переговорів із гетьманом Павлом Скоропадським про налагодження міждержавних відносин і взаємодії в боротьбі з більшовиками. Делегація була прийнята доброзичливо. Були досягнуті попередні домовленості про федеративні зв’язки Кубані з Україною.
Із встановленням контролю над землями Кубані Денікін прагнув встановити свою диктатуру. Не зумівши домовитись з Радою та урядом про потрібні йому зміни до кубанської Конституції, він вирішив стати диктатором через скликання Надзвичайної кубанської ради, на якій планував домогтися обрання на посаду голови Ради свого ставленика. Тому козаки російського походження та «добровольці» вели агітацію проти Рябовола, якого Денікін вважав ворогом «російської ідеї».
Рада на чолі з Рябоволом обстоювала суверенні права своєї республіки. Боротьба за самостійність велась не завжди легальними методами. У жовтні 1919 у м. Катеринодарі (нині – м. Краснодар) був убитий голова Кубанського військово-окружного суду Лукін – ветеран імператорської армії і прихильник Добровольчої армії. Вбивство відбулося через день після повернення Лукіна з м. Ростов, куди той їздив з доповіддю про зростання так званого «сепаратистського» українського руху на Кубані і про прибуття в Катеринодар таємної делегації від Симона Петлюри. Вбивць кубанські слідчі органи не виявили.
У червні 1919 р. голова Кубанської законодавчої Ради Микола Рябовол очолив кубанську делегацію на конференції в м. Ростов-на-Дону зі створення Південноросійського Союзу (Дон, Кубань, Терек і Добровольча армія). 13.06.1919 р. на конференції Рябовол казав про необхідність об’єднання на демократичних засадах України та держав Кубані, Дону, Терека та Кавказу для боротьби з більшовиками. Також він різко критикував ідеології та політику Добровольчої армії. Того ж дня Микола Степанович Рябовол був убитий агентами Добровольчої армії. Вбивство Рябовола мало великий політичний резонанс: різні політичні партії виступили з протестом, Кубань охопила жалоба, а кубанські козаки посилили дезертирство з денікінської армії. Це був початок розпаду цієї армії та її подальшої поразки від більшовиків.
У радянські часи ім’я Микола Степановича Рябовола було забуте. Лише у 1990 р. на святкуванні 500-річчя утворення запорізької Січі делегація з Кубані привезла портрет Миколи Рябовола з написом «Микола Рябовіл – національний герой України».У 2017 р. вулицю Проєктну в Голосіївському районі м. Київ було перейменовано на честь Миколи Степановича Рябовола.
