Незважаючи на серйозність займаної посади, Василь Онисимович був неграмотним. Принаймні, він не підписав свій заповіт власноруч, документ завірила його довірена особа. Усупереч зауваженню одного з перших дослідників родини Базилевських Олександра Лазаревського, неграмотність в ранньомодерний час не розглядалася як непереборна перепона для займання посад і побудови кар’єри. Більше того, в Другому Литовському Статуті навіть спеціально прописано дії возного (судового урядовця), якщо він неписьменний (розділ IV, артикул 9).
Документального підтвердження шляхетного родоводу миргородського обозного не виявлено. Тут слід погодитися з твердженням Лазаревського про неблагородне походження Василя Онисимовича. На користь даної обставини непрямо свідчить прізвище Василевого сина Лаврентія – Василенко (суфікс -енко додавався до імені чи назви професії і означав «син»). Уподальшому Лаврентій Василенко на власний розсуд ошляхетнив своє «посполите» прізвище. Він у документах почав писати себе Базилевським, тобто вжив польську форму імені Василь (Bazyl) і додав шляхетний суфікс -ськ.
Наступні покоління Базилевських максимально ефективно використали усі матеріальні надбання свого неписьменного провінційного предка. Убиті Степан Федорович та Іван Федорович навчалися в Геттінгенському університеті. Після завершення курсу наук Степан займав посаду перекладача в Колегії іноземних справ, а Іван був прокурором верхньої палати київського губернського магістрату. Решті братів Базилевських досягнуті на службі високі щаблі Табелю про ранги теж забезпечили право на спадкове дворянство.
Розглядаючи передумови катастрофи, потрібно зауважити, що лише частина мешканців великого села, а населення Турбаїв становила понад дві тисячі осіб, мала претензії до Базилевських. Особи ж, які скорилися волі нових землевласників, навіть надали помешкання групі службовців нижнього земського суду, котра прибула в село на чолі зі стряпчим Махном. Останні затрималися через необхідність доводити усім незгодним, що «…не другіе какіе-либо поступить могут из них в козаки, как одни только тѣ, кои по оному регистру (йдеться про компут 1738 р. – О. З.) показаны, и от них произошедший род…». Задля залагодження цього гострого питання й мусив приїхати до Турбаїв радник київського намісника (див. мал.1) Корбе.
Потрібно зазначити, що від агресивних вчинків групи турбаївців постраждали й особи, які не належали до родини загиблих. У день вбивства розлючений натовп під керівництвом отамана Василя Цапка завдав побоїв юному Олександрові Остроградському (троюрідному дядькові математика Михайла Остроградського) та надвірному радникові Степану Тарнавському, який був одружений з сестрою Олександра. Обоє гостювали у Базилевських. До речі, Тарнавський ще у день самої трагедії спромігся втекти до Голтви під захист розквартированого там Тамбовського полку й першим сповістив голтвянського городничого про події в Турбаях.
У день вбивства радник Корбе, стряпчий губернського магістрату Кононович, дворянський засідатель Яновський, справник Захаренков, повітовий стряпчий Махно й сільський засідатель Попович фактично потрапили в заручники до шукачів козацтва на чолі з отаманов Василем Цапком. Щоправда, за добу після виконання вимог турбаївці заручників відпустили.
Уподальшому від рук агресивно налаштованих турбаївців постраждали сторожі майна Базилевських (одного з них вбили) та садівник. Канцеляристи нижньої палати земського суду теж зазнали тілесних ушкоджень.
Ситуація загострилася тим, що брати загиблих Федір і Андрій Базилевські, почали отримувати погрози про замах на їхні життя. У небезпеці залишалося й життя земського справника говтвянської округи Федора Захаренкова. Виконання службових обовʼязків земського справника було повʼязане з проведенням слідства на місцях. Турбаївці ж переслідували Захаренкова під час подорожей зі службовою метою й нахвалялися вбити. Через це він просто відмовився їхати в сусіднє з Турбаями село Кринки, щоб навести лад серед бунтівливих селян, які належали Федорові й Андрієві Базилевським.
Численні постраждалі засипали київського намісника рапортами й скаргами з вимогою зупинити їхніх кривдників. Київська влада уже підготувала військову команду з гарматою для розправи над турбаївцями, але каральну акцію несподівано зупинив припис із сусіднього Катеринославського намісництва (див. мал. 2) від князя Потьомкіна.
24 02 17 turbai01
(далі буде)
Підготувала Олена Замура, кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця науково-дослідного експозиційного відділу пізнього середньовіччя та нової історії.
Річниця початку Турбаївського «повстання»
(продовження допису від 16 січня 2024 р.)
Базилевські, потерпіла сторона в турбаївській справі, були яскравим прикладом інтеграції козацької старшини до складу імперського дворянства. Першого відомого представника цієї родини звали Василем Онисимовичем (без закріпленого прізвища). Він посідав уряд миргородського обозного за правління полковника Данила Апостола. Особа, яка перебувала на цій посаді, відала полковою артилерією, постачанням військового табору й всього обозу (звідси – обозний).
Незважаючи на серйозність займаної посади, Василь Онисимович був неграмотним. Принаймні, він не підписав свій заповіт власноруч, документ завірила його довірена особа. Усупереч зауваженню одного з перших дослідників родини Базилевських Олександра Лазаревського, неграмотність в ранньомодерний час не розглядалася як непереборна перепона для займання посад і побудови кар’єри. Більше того, в Другому Литовському Статуті навіть спеціально прописано дії возного (судового урядовця), якщо він неписьменний (розділ IV, артикул 9).
Документального підтвердження шляхетного родоводу миргородського обозного не виявлено. Тут слід погодитися з твердженням Лазаревського про неблагородне походження Василя Онисимовича. На користь даної обставини непрямо свідчить прізвище Василевого сина Лаврентія – Василенко (суфікс -енко додавався до імені чи назви професії і означав «син»). Уподальшому Лаврентій Василенко на власний розсуд ошляхетнив своє «посполите» прізвище. Він у документах почав писати себе Базилевським, тобто вжив польську форму імені Василь (Bazyl) і додав шляхетний суфікс -ськ.
Наступні покоління Базилевських максимально ефективно використали усі матеріальні надбання свого неписьменного провінційного предка. Убиті Степан Федорович та Іван Федорович навчалися в Геттінгенському університеті. Після завершення курсу наук Степан займав посаду перекладача в Колегії іноземних справ, а Іван був прокурором верхньої палати київського губернського магістрату. Решті братів Базилевських досягнуті на службі високі щаблі Табелю про ранги теж забезпечили право на спадкове дворянство.
Розглядаючи передумови катастрофи, потрібно зауважити, що лише частина мешканців великого села, а населення Турбаїв становила понад дві тисячі осіб, мала претензії до Базилевських. Особи ж, які скорилися волі нових землевласників, навіть надали помешкання групі службовців нижнього земського суду, котра прибула в село на чолі зі стряпчим Махном. Останні затрималися через необхідність доводити усім незгодним, що «…не другіе какіе-либо поступить могут из них в козаки, как одни только тѣ, кои по оному регистру (йдеться про компут 1738 р. – О. З.) показаны, и от них произошедший род…». Задля залагодження цього гострого питання й мусив приїхати до Турбаїв радник київського намісника (див. мал.1) Корбе.
Потрібно зазначити, що від агресивних вчинків групи турбаївців постраждали й особи, які не належали до родини загиблих. У день вбивства розлючений натовп під керівництвом отамана Василя Цапка завдав побоїв юному Олександрові Остроградському (троюрідному дядькові математика Михайла Остроградського) та надвірному радникові Степану Тарнавському, який був одружений з сестрою Олександра. Обоє гостювали у Базилевських. До речі, Тарнавський ще у день самої трагедії спромігся втекти до Голтви під захист розквартированого там Тамбовського полку й першим сповістив голтвянського городничого про події в Турбаях.
У день вбивства радник Корбе, стряпчий губернського магістрату Кононович, дворянський засідатель Яновський, справник Захаренков, повітовий стряпчий Махно й сільський засідатель Попович фактично потрапили в заручники до шукачів козацтва на чолі з отаманов Василем Цапком. Щоправда, за добу після виконання вимог турбаївці заручників відпустили.
Уподальшому від рук агресивно налаштованих турбаївців постраждали сторожі майна Базилевських (одного з них вбили) та садівник. Канцеляристи нижньої палати земського суду теж зазнали тілесних ушкоджень.
Ситуація загострилася тим, що брати загиблих Федір і Андрій Базилевські, почали отримувати погрози про замах на їхні життя. У небезпеці залишалося й життя земського справника говтвянської округи Федора Захаренкова. Виконання службових обовʼязків земського справника було повʼязане з проведенням слідства на місцях. Турбаївці ж переслідували Захаренкова під час подорожей зі службовою метою й нахвалялися вбити. Через це він просто відмовився їхати в сусіднє з Турбаями село Кринки, щоб навести лад серед бунтівливих селян, які належали Федорові й Андрієві Базилевським.
Численні постраждалі засипали київського намісника рапортами й скаргами з вимогою зупинити їхніх кривдників. Київська влада уже підготувала військову команду з гарматою для розправи над турбаївцями, але каральну акцію несподівано зупинив припис із сусіднього Катеринославського намісництва (див. мал. 2) від князя Потьомкіна.
(далі буде)
Підготувала Олена Замура, кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця науково-дослідного експозиційного відділу пізнього середньовіччя та нової історії.