Василь Седляр — відомий український художник 1920-1930 років, один із засновників школи українського монументального живопису. Та його доля трагічна. Талановитий молодий митець, організатор і відомий громадський діяч – він би ще міг так багато зробити. Але хвиля сталінських репресій не оминула й обірвала життя у 37 років. Усі його монументальні твори в Києві, Харкові й Одесі знищені. Залишилися лише недосконалі фоторепродукції і невелика колекція станкового живопису та малюнка, яка нині зберігається в Національному художньому музеї України в Києві.

Василь народився 12 квітня 1899 року на хуторі Христівка Зіньківського повіту, Полтавської губернії в родині селянина. Початкову освіту здобув у місцевій чотирирічній школі. Далі навчався у Київській художній школі у 1916-1919 роках. По її закінченні вступив до Української державної академії мистецтв під керівництво Михайла Бойчука у1919-1923 роках. Одночасно працював у майстерні державних замовлень.

Василь Седляр — один із найталановитіших учнів і послідовників Михайла Бойчука. Став одним із найближчих його соратників. У 1926-27 рр. разом з Михайлом Бойчуком та його учнем Іваном Падалкою для ближчого ознайомлення із західноєвропейським мистецтвом відвідав Німеччину, Францію, Італію.

1923-36р.р. очолював Межигірський художньо-керамічний технікум, викладав у Технологічному інституті кераміки і скла в Межигір'ї та Київському художньому інституті. Учень Седляра Пантелеймон Мусієнко, згадував: “Вже в перший рік навчання він нас підкорив системою своїх поглядів на мистецтво. На його лекції ми приходили, як на концерт. Він читав нам просто і цікаво. Любив ілюструвати прикладами з мистецтва епохи Відродження і старого українського. Він високо оцінював твори західноєвропейських імпресіоністів. Фанатично закоханий в українську ікону й графіку, килими, золотарство та театр. Приклади з літератури, філософії та історії культури збагачували фахові знання з мистецтва. Нас полонив його глибокий розум і загальна культура. Він був товаришем студентів більше, ніж директор і педагог”.

Вперше «Кобзар» з ілюстраціями В.Седляра був виданий 1931 р., а перевиданий — 1933-го. Це були жахітні часи Голодомору, початку деукраїнізації й масових репресій проти української інтелігенції. Більшовицька влада не забарилася з висновками: Седляр своїми роботами проводить аналогії між тодішнім, за часів Шевченка, терором проти українців, і теперішнім, сталінським. Ці роботи були долучені до справи, заведеної «чекістами» проти В. Седляра.

26 листопада 1936 р. до відомого харківського будинку «Слово», де мешкали письменники та художники, вкотре прийшли енкаведисти – цього разу по Седляра. Офіційно йому інкримінували участь в «українській націоналістичній фашистській контрреволюційній групі», агентом якої він нібито став під час закордонної подорожі.

1 лютого 1958 р. В. Седляр посмертно реабілітований тим самим режимом, який його стратив.

Перша персональна виставка творів митця була проведена 11-20 вересня 2009 року у Національному музеї образотворчого мистецтва України.