85 років тому радянська влада знищила фундатора української індології П. Ріттера. Вчений був одним із перших, хто познайомив українців із захоплюючим і малознаним світом індійської культури, історії, філософії. До нього в історії мовознавства ніхто не наважився перекласти українською мовою оригінальні тексти прадавніх поетів і письменників Індії.
Сходознавець, лінгвіст, перекладач, професор Харківського університету П. Ріттер походив з німецької родини с. Чутове на Полтавщині (народився 1872 р.). Дитячі роки майбутнього вченого пройшли в україномовному середовищі односельців та культурно освіченої родини.
Закінчивши із золотою медаллю Третю класичну харківську гімназію юнак вступає на філологічний факультет Харківського університету. У студентські роки починає захоплюватися санскритом і порівняльним мовознавством під керівництвом професора Д. Овсянико-Куликовського (з ім'ям якого пов’язані перші в історії вивчення індійської філософії в Україні випадки звернення до санскритських текстів). У 1895-1896 рр. молодий фахівець проходить стажування в Берліні, де вдосконалює санскрит, пракрит, мову палі та вивчає індійську літературу. З 1897 р. розпочинає викладати в Харківському університеті й через 8 років очолює кафедру порівняльного мовознавства, якою до нього керував Д. Овсянико-Куликовський.
На відміну від своїх колег, які були іноземцями за походженням і недосконало володіли навіть російською мовою, П. Ріттер, за свідченнями його учнів, вільно спілкувався та викладав навчальний матеріал українською. У 1921 р. він отримує звання професора, а у 1925 р. університет присвоїв йому звання honoris causa (почесний доктор).
У центрі творчої діяльності Павла Ріттера завжди була перекладацька робота. Він переклав текст роману давньоіндійського письменника Дандіна «Пригоди десяти юнаків», адаптував українською, російською, італійською мовами елегію індійського поета IV–V ст. Калідаси «Хмара-вістун» та інші твори, перекладав релігійні гімни Рігведи, поезії Бхартригарі (бл. VІ ст.), Р. Тагора, буддійські тексти. На початку 30-х років професор підготував збірку найдавніших пам’яток словесності народів Індії та санскритської класики, яка вийшла друком лише у другій пол. ХХ ст. під назвою «Голоси стародавньої Індії. Антологія давньоіндійської літератури». Для неї П. Ріттер відібрав з великих за обсягом творів найяскравіші та найвиразніші їх частини, і подав читачеві в науково і художньо досконалих обробках. Він першим в індології здійснив переклад санскритського класичного письменства українською не з європейських чи російських перекладів, а з оригінальних джерел.
Вчений був головою історико-етнологічної секції та директором курсів східних мов Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства (ВУНАС). Він долучився до редагувань журналів «Бюлетень ВУНАС», «Східний світ», для яких написав десятки статей.
Професор мріяв створити в університеті відділ індоіранських мов при філологічному факультеті. Оскільки дозволу на це влада не надавала, викладач у себе вдома проводив заняття для студентів. Під час таких зустрічей молодь дізнавалася не тільки про літературні особливості прадавніх авторів Індії а й про живопис далекої країни. Часто такі заняття супроводжувалися музичним супроводом — П. Ріттер був майстерним виконавцем, знавцем музичної світової класики (закінчив Харківське музичне училище).
На поч. 30-х рр. стан здоров’я професора значно погіршився, не дозволяючи здійснювати активну наукову та викладацьку роботу. 1936 р. П. Ріттер вийшов на пенсію. Це був час коли Україною вже активно рухалася хвиля репресій і наукова спільнота поступово втрачала свій найкращий кадровий потенціал. 15 січня 1938 р. проти П. Ріттера було висунуто обвинувачення у шпигунстві на корись Німеччини, Польщі, Туреччини, Італії та участі у фашистський контрреволюційні організації. Арешт та допити напівсліпого похилого вченого остаточно підірвали його сили. Він помирає у лікарні судового відділення Всеукраїнського психоневрологічного інституту Харкова 17 квітня 1939 р. Тільки в 1990-х ім’я вченого і його спадок повернулися до наукового дискурсу.
Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського та ГО «Полтавський міський центр українсько-індійської дружби "Шанті"» протягом багатьох років здійснюють сумісну просвітницьку діяльність, спрямовану на популяризацію знань про історію, культуру Індії, життєвий і творчий шлях Павла Ріттера. Фото — з одного з наших спільних заходів.

24 04 17 ritter01

24 04 17 ritter01

24 04 17 ritter01

24 04 17 ritter01