Саме в нашому місті у Григорія Григоровича з’явилась можливість займатися улюбленою справою – садівництвом. Він, ще за молодих літ, мріяв про те, щоб окрім художньої творчості й музики, вивчати та вирощувати плодові дерева. Полтава увійшла у життя живописця у 1889 р., коли за сприяння свого друга полтавського земського лікаря О. О. Волкенштейна, придбав у мальовничому передмісті Полтави Павленках велику садибу (площа 8 га) генерала Пінкорнеллі з садом, парком і ставком, що отримала назву «Дача Мясоєдова». В. С. Оголевець – полтавець, філолог, музикознавець, член камерного ансамбля, створеного художником, який часто гостював у нього на дачі, згадує: «Від будинку починався фруктовий сад з алеями яблунь, груш, горіхів, навкруги росли пірамідальні та сріблясті тополі, білі акації, липи, каштани. Місцями вони групувались у невеличкі гайки, які надавали садибі ще більшу поетичність і виразність». Віддалік, серед старих верб, дубів і лип знаходився мальовничий ставок на річечці Павленківська Тарапунька. Згодом до старого саду він додав нові фруктові насадження. Але також прагнув зберегти на садибі і ділянки первісної дикої природи. Щоб зберегти неповторність натури забороняв чистити ставок і підрізати навколо дерева. Донька полтавського художника Василя Волкова Юлія писала у спогадах «Ставок цей дивно і різко виділявся занедбаністю серед зразкового, підстриженого фруктового саду і парку». Мальовничі місця слугували йому натурою для етюдів, картин, тут влаштувались аматорські вистави, а фруктовий сад для улюбленого заняття – вирощування різних сортів плодових культур. Догляд за садом під його керівництвом проводила бригада працівників, яким Григорій Григорович надавав професійні та цінні поради, здобуті власним досвідом. Працювати в саду любив і сам художник. Рослини із власного саду назавжди увійшли до мистецької скарбниці України, адже Григорій Григорович зобразив їх на своїх полотнах: «Бузок» (1890), «Квітуча вишня» (1890), «Квітучі абрикоси» (1894), «Хризантеми» (1903). Мальовничі краєвиди Павленок можна бачити на картині «Весною (Лісовий струмок поблизу Полтави)» (1890). Особливо митця приваблював сад в осінній час, про що він писав у листі з Полтави (жовтень 1908) живописцю-пейзажисту О. Кисельову: «…Яка краса була у мене восени в саду, ні в казці сказати, ні пером описати, я дуже жалкую, що не було у мене жодного пейзажиста. Зробив спробу і досить велику, але ступінь придатності мені невідома». Вражає майстерністю художника зображення саду на картині «Осінній ранок» (1893). Сад і парк настільки органічно увійшли у життя Г. Г. Мясоєдова, що більшість портретних робіт він виконував саме у цій природній майстерні. Так, художник тут малював портрет Івана Буніна, про що письменник згадує у своєму «Щоденнику»: «15 серпня 1894, Павленки. Сонячний вітряний день. Сидів у саду Мясоєдова (наш сусід, малює мене) в алеї з тополів…».
У 1890 р. Г. Г. Мясоєдов задумав підготувати книжку про садівництво для селян та садівників-початківців.У листі до свого знайомого, книговидавця В. Г. Черткова, надісланому з Полтави восени 1890 р. він писав : «Тепер я почав думати про книжку садівництва і, гадаю, скоро мені доведеться її закінчити…. Думаю, необхідно говорити про дуже обмежене число фруктових порід – абрикоси, персики, сливи (окрім найбільш живучих) та інші не повинні входити. Яблуня, груша, вишня, слива (звичайні), малина, полуниця і достатньо». Брошура під назвою «Як розвести плодовий садочок – підручник для розведення плодового садочка у невеликому розмірі» складалась з 46 сторінок з малюнками автора. Перше видання побачило світ у видавництві «Посередник» у 1894 р. Останнє, п’яте – у 1915 р., вже після смерті Г. Г. Мясоєдова.
Митець був активним членом Полтавського сільськогосподарського товариства. У грудні 1892 р. на засіданні товариства він оголосив «Проект Товариства взаємної допомоги садовласників і садівників». У 1896 р. за пропозицією Г. Г. Мясоєдова розпочало свою діяльність відділення садівництва при Полтавському сільськогосподарському товаристві. Відділення очолював П. Г. Васьков-Примаков, якого обрали не випадково, його приватна колекція тільки яблунь складала 190 сортів. Не менше їх було і в саду Г. Г. Мясоєдова. Петра Григоровича Васькова-Примакова художник відобразив у числі слухачів на полотні «Читання «Крейцерової сонати» Л. М. Толстого», яке створив у Полтаві в 1893 р.
Любов до плодових рослин поєднувала Г. Г. Мясоєдова ще з одним членом Полтавського сільськогосподарського товариства, видатним хірургом М. В. Скліфосовським, затятим садівником і виноградарем, який на околиці Полтави, у с. Яківці зібрав велику колекцію яблук, груш, абрикос, персиків та винограду.
Г. Г. Мясоєдов був автором цікавої статті «Садівництво та заходи до його покращення», опублікованої на сторінках друкованого органу Полтавського сільськогосподарського товариства часописі «Хуторянин» (Хуторянин. 1905, № 29, № 30). В публікація автор зробив висновки про те, що з огляду на економічні зиски садівник повинен надавати переваги «…кущовим, або низькостовбурним деревам», що для Полтавщини і зараз не втратило своєї актуальності.
Плоди із саду Г. Г. Мясоєдова представлялись на виставках, де отримували високі нагороди. Так, на виставці-базарі продуктів плодівництва і городництва 6 серпня 1904 р., влаштованій Полтавським сільськогосподарським товариством плоди різних літніх сортів яблук і груш із саду Г. Г. Мясоєдова були відмічені бронзовою медаллю Товариства. На виставці у Полтаві у вересні 1904 р. усіх уразив прекрасний асортимент фруктів. На Полтавській сільськогосподарській виставці восени 1905 р. колекція плодів із саду художника була відзначена бронзовою медаллю Імператорського Російського товариства плодівництва На VI виставці-базарі садівництва і городництва у Полтаві 8-го вересня 1907 р. за представлену колекцію плодів яблук та груш Г. Г. Мясоєдова було нагороджено малою срібною медаллю Російського товариства садівництва. Плоди, які експонував Г. Г. Мясоєдов були оцінені не за кількістю та розмірами, а за їх помологічними якостями.
Не раз у Г. Г. Мясоєдова на Павленках бував відомий садівник Л. П. Симиренко, який надавав йому поради з благоустрою саду. Григорій Григорович був ілюстратором його знакових видань, зокрема знаменитої монографії «Кримське промислове садівництво». У передмові до першого тому, написаного наприкінці грудня 1911 р., Левко Платонович писав: «…Мені б хотілося довести справу до благополучного кінця, тобто випустити 2-й том моєї праці і врешті-решт кольоровий альбом провідних промислових яблуні і груші». І далі: «Більшість кольорових таблиць, а також деякі малюнки олівцем виконані відомою художницею Ксенією Івановою, яка згасла у розцвіті свого величного таланту, а також славетним художником Григорієм Мясоєдовим». За браком коштів Л. П. Симиренко не зміг використати ці малюнки у І томі. Рукопис другого тому загубився у часи повоєнного лихоліття. Кольорові малюнки Г. Г. Мясоєдова до Атласу плодів третього тому виявились втраченими у Мюнхені у роки Першої світової війни. Художній спадок творців Симиренківської праці Ксенії Василівни Іванової (цивільна дружина митця і мати їх сина Івана Мясоєдова) та Григорія Мясоєдова вважають загубленими. Саме вчений – помолог з гордістю відзначав їх величезний внесок у підготовці задуманої праці, зазначаючи, що ці імена говорять самі за себе.
До нашого часу на території колишньої садиби Мясоєдових (з 1926 р. належить Полтавській гравіметричній обсерваторії Інституту геофізики імені С. І. Субботіна НАН України) залишилось чимало фруктових дерев та розкішний, не дивлячись на вік, кущ дерену звичайного (кизил), вік якого понад 150 років. Очевидно, що ця довговічна плодова рослина зростала тут за часи Г. Г. Мясоєдова, можливо, і була ним посаджена. Ставок на садибі художника на р. Павленківська Тарапунька донині не зберігся.
Підготувала Світлана Кигим – старша наукова співробітниця науково-дослідного експозиційного відділу природи ПКМ імені Василя Кричевського