Під неоязичництвом варто розуміти нові релігійні рухи, котрі проголошують відновлення стародавніх, домонотеїстичних вірувань та традицій. Ні для Європи загалом, ні для України зокрема такі рухи не є новими. Усе ХХ ст. та початок ХХІ ст. найрізноманітніші неоязичницькі культи то набирали популярність, то зовсім зникали. На сьогодні ми можемо говорити про сотні малих організацій, котрі намагаються по всій Європі відновити релігійні традиції греків, римлян, кельтів, германців, фракійців, фіно-угрів, балтів та слов’ян. Наймасовішим на сьогодні неоязичницьким рухом в Європі є Асутру, інша назва — Одінізм (від імені Бога Одіна).

Слов’янські неоязичницькі групи, котрі б орієнтувалися здебільшого на український матеріал, виникають у 30-х роках ХХ ст. в середовищі української еміґрації. У 1990-х роках неоязичницькі культи отримують можливість функціонувати й в Україні. Одразу варто зазначити, що в дописі ми оглядаємо святилище слов’янських неоязичників та переповідаємо їхнє розуміння його символічного наповнення.

На вершині гори між Полтавою та селом Патлаївка, посеред соснового насадження, розташоване слов’янське святилище. Воно оточене неглибоким ровом, що формує захисне коло. Посеред святилища масивний вівтар-Требник приймає пожертви богам: білий хліб, пиво, квас. Поруч із ним височіє Триглав — три ідоли, що зображають богів. По чотирьох сторонам святилища лежать дерев’яні квадрати – то Світовиди або місця призначенні для проведення ритуалу Поминання Предків. Навпроти них, по краях святилища, розставлені ворота, котрі «зустрічають» та «проводжають» Сонце у певний час сонячного циклу. «Охороняють» територію святилища чотири витесані зображення священного Вовка-Семаргла. У південній частині святилища стоїть високий та худий ідол, рясно вкритий вирізаними символами. Це Білобог — божество-посередник при заключенні клятв між людьми. А неподалік від входу чорніє ідол Діда. У святилищі періодично відбуваються священнодійства, котрі зазвичай прив’язані до ключових символічних етапів руху сонця по небу.

Так вони вірять.

Підготував Денис Шейко, молодший науковий співробітник відділу археології