Колекцію писанок Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського складає величезна кількість незвичайних експонатів. Найдавніші серед них іще 1906 р. передала до музею меценатка Катерина Скаржинська. Ці унікальні роботи давніх майстрів містять у собі споконвічні символи, що викликали і викликають жвавий інтерес як у дослідницькому середовищі, так і серед широкого загалу.
Ще наприкінці ХІХ ст. писанки досліджували та намагалися різним чином класифікувати безліч науковців. Так Хведір Вовк першим звертає увагу на схожість орнаменту писанки з орнаментальним розписом первісної кераміки. Микола Сумцов детально описує велику кількість легенд, історичних згадок про крашанки й писанки, надає детальну інформацію про традиції їх виготовлення у різних регіонах. Пізніше Вадим Щербаківський, який очолював археологічний відділ Природничо-історичного музею Полтавського губернського земства, у своїй праці присвяченій орнаментації та походженню українських писанок не лише вказує традиційні назви символів, але й зводить усі орнаменти до трьох першооснов: ламаного (гачкового) хреста або свастики, трикверта (тринога) і розети (ружі, зорі). Основні схеми-сітки вирішення орнаментального малюнку писанки були вдало систематизовані Ерастом Біняшевським.
Основу виникнення феномену крашанки й писанки Щербаківський В. М. пов’язує з культом сонця. Він стверджує, що яйце вже саме по собі символізує півня, сонячного птаха, а солярні (свастичні) знаки є першоосновою більшості мотивів. Саме від ламаного хреста науковець виводить образ, знаний у народі як «вітрячки». Його свастичне походження особливо підкреслюється таким варіантом написання «вітрячків» як «кошички», що містять завиточки на кінчиках хреста. Але вже у варіанті «гребінці» завитки зникають зовсім. Елементи сюжету майже зливаються у простір повністю вкритий лінійними зображеннями трикутників, лише злегка відділеними одне від одного. Далі можна прослідкувати перевтілення цього образу в мотив «сорока клинців», де межі, що розділяють крила «вітрячка», зникають взагалі.
Наступним після «сорокаклинної» писанки, іще більш складним варіантом написання свастики, Вадим Щербаківський вважає «ружу» («зорю»). Її, як і триніг, вчений навіть виводить у окремий, особливий, сюжет писанкарства.
