Родина Рудченків проживала у старій частині міста на мальовничому березі р. Хорол у деревʼяному, обмазанному глиною будинку під залазним дахом. На жаль, будинок в якому народився майбутній письменник не зберігся. На місці, де він розташовувався у 1999 р., встановлено памʼятний знак ‒ брилу необробленого граніту на якій закріплено дошку з памʼятним написом: «На цьому місці стояв будинок, в якому народився і жив український письменник Панас Мирний (П. Я. Рудченко) 1849-1920».
У 1858 р. родина Рудченків перебирається до м. Гадяч та оселяється у найманому помешканні. 1859 р. Яків Григорович купує двір на одну десятину по вул. Садовій, поблизу повітового скарбництва і зводить одноповерховий, рублений деревʼяний, прямокутний у плані будинок на 7 кімнат, загальною площею 130 кв.м. Саме тут пройшли юнацькі роки Панаса Мирного. У 1943 р. будинок було частково зруйновано. 1949 р. до 100-річчя від дня народження письменника його відбудували із значними змінами у плані, відповідно до вимог для використання під бібліотеку для дітей. Залізна покрівля була замінена на шиферну, добудовані внутрішні коридори. Праворуч від центрального входу встановлено меморіальну дошку з написом: «В цьому будинку провів дитячі роки з 1858 до 1865 р. видатний письменник ‒ класик української літератури Панас Мирний (П. Я. Рудченко)». У 1960-х рр. бібліотеку перенесено до нового будинку по вул. Шевченка, а будинок письменника переведено до житлового фонду, нині він поділений на 4 квартири, має 4 добудованих входи.
Після навчання в Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому училищі (1858—1862) чотирнадцятирічний хлопець йде на роботу. Чиновницька служба Рудченка почалася 1863 р. в Гадяцькому повітовому суді, будинок якого зберігся до наших днів. Збудований у сер. ХІХ ст. для Гадяцького повітового земського суду у стилі наближеному до неоренесансу, цегляний, одноповерховий, загальною площею 277 кв.м. Симетрична композиція головного фасаду побудована у гармонійному поєднанні трьох ризалітів: центрального, з трьома арковими вікнами, що завершуються фігурним аттиком з круглим вікном ‒ люкарною, та двох бокових, кожний із яких мав напівкруглі дверні прорізи (в процесі експлуатації, при зміні функціонального призначення будинку ‒ лівий перетворено на вікно), що вели до тамбурів, над якими встановлено невисокі квадратні башти з напівкруглим вікном на кожному боці. Завершуються башти фігурними куполами зі шпилями. Вікна і двері прикрашені елегантними лиштвами з рельєфами підвіконними вставками. Первісно дах та башти були вкриті металом ‒ вірогідно міддю. Від первісного укриття залишилася мідь на баштах. Відомо, що певний час у будинку знаходився Гадяцький поштамт, пізніше станція юних техніків. З початку 2000-х рр. будинок пустує.
Далі Панас переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом, після короткочасного перебування у Прилуках, займає цю ж посаду в Миргородському казначействі. Так минули перші вісім років служби в невеликих містах Полтавщини.
З 1871 р. Панас Рудченко жив і працював у Полтаві, займаючи різні посади в місцевій казенній палаті. Його зовсім не приваблювала чиновницька кар'єра (хоч сумлінне, ретельне виконання службових обов'язків і дозволило досягти високого чину дійсного статського радника). Панас починає пробувати свої сили в літературі. Прикладом для нього був старший брат Іван, що вже з початку 1860-х публікував свої фольклорні матеріали. Літературна праця стає справжньою втіхою і відрадою П. Рудченка. Уриваючи час від відпочинку, просиджуючи вечори за письмовим столом, він з натхненням віддається улюбленим заняттям. Перші твори (вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав»), підписані ім'ям Панас Мирний, з'явилися за кордоном, у львівському журналі «Правда» 1872 р. Далі були нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого», оповідання «П'яниця» (1874), повість «Лихі люди» (1877), роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» у співавторстві з братом Іваном Біликом (Женева, 1880 р.) Через цензурні переслідування українського слова в Російській імперії, твори письменника друкувались переважно за кордоном, тому були майже невідомі широким колам читачів. Тільки в середині 1880-х твори Панаса Мирного починають друкуватися на Наддніпрянщині.
Як член комісії міської думи він бере активну участь у спорудженні пам'ятника Іванові Котляревському в Полтаві.
У березні 1903 р. Панас Мирний придбав садибу на тодішній 3-й Кобищанській вулиці, нині названій його іменем, і прожив тут 17 останніх років життя, створивши в цьому ошатному будиночку чималу частину свого письменницького доробку. Будинок одноповерховий, дерев'яний, потинькований, під залізним дахом, на цегляному фундаменті. Поруч з будинком альтанка, навколо сад, де збереглися дерева, посаджені письменником, за садом — ставок. Оселя Панаса Мирного пам'ятає голоси Лесі Українки й Олени Пчілки, Михайла Коцюбинського і Василя Стефаника, Гната Хоткевича і Володимира Самійленка, клавішів фортепіано торкалися руки Марії Заньковецької і Миколи Лисенка.
Письменник, не бажаючи ускладнювати свої службові стосунки, весь час конспірувався. Завдяки цьому у листопаді 1915 р. губернське жандармське управління, розшукуючи діячів українського національного руху, не змогло вирахувати особи Рудченка. Вони вважали, що той живе в Полтаві на нелегальному становищі, тоді як справжній Панас Рудченко був одним з найповажніших чиновників на всю губернію: статський радник (цивільний генеральський чин), кавалер п'яти орденів, начальник першого відділу Полтавської казенної палати.
Вже після зайняття Полтави радянськими військами Панас Мирний, незважаючи на свій похилий вік, був змушений працювати у Полтавському губфінвідділі. Серед причин — тогочасна фінансова й економічна нестабільність та потреба утримувати родину.
Помер Панас Мирний 28 січня 1920 р. Похований у Полтаві. Він був одним з найбільш плідних українських письменників свого часу, написавши 718 оригінальних та перекладних поезій, 9 драм, 69 великих та малих прозових творів, 40 прозових уривків без назв — усього понад тисячу творів. Однак левова частка його доробку залишилася в рукописах, і це давало підставу стверджувати, нібито за чотири десятиліття своєї літературної праці він написав не так уже й багато.
Згідно з постановою уряду Української РСР в будинку, де з 1903 р. жив письменник, 1940 р. утворено літературно-меморіальний музей. Понад 20 років музеєм завідував середній син письменника — Михайло Панасович Рудченко. На початку німецько-радянської війни експонати було евакуйовано до Уфи, а після визволення Полтави від нацистських загарбників, у жовтні 1943 р., музей відновив свою роботу. 1951 р. на подвір'ї садиби перед будинком встановлено пам'ятник Панасу Мирному — бронзове погруддя письменника на постаменті з лабрадориту (ск. Олексій Олійник, арх. Макар Вронський). 1962 р. Михайло Рудченко передав державі будинок, меблі, всі особисті речі Панаса Мирного та членів його родини. 1985 р. садибу-музей взято під охорону держави як пам'ятку архітектури місцевого значення. За кількістю особистих, меморіальних речей господаря садиба-музей Панаса Мирного — найбагатший літературний музей України.
