Одним із найстаріших фондів у Науковому архіві Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського є Фонд відділу природи. Окремі справи із ґрунтознавства, палеонтології та геології у ньому датуються кінцем ХІХ ст., а системне наповнення фонду ведеться з початку 1950-х років. Тут зібрані документи із різних галузей природничих наук: метеорологічні та фенологічні спостереження, дослідження з питань зоології, ботаніки, геології. Переважна більшість справ, створених у ХХ ст., стосуються господарської, заповідної та природоохоронної діяльності людини, питань рослинництва і тваринництва.

Протягом 1950-х років науковці створили ряд узагальнюючих довідок про розвиток різних галузей сільськогосподарського виробництва на Полтавщині. Нам видалась цікавою одна з них, датована 1958 роком, присвячена історії розведення нутрій. Авторкою довідки є старший науковий співробітник відділу природи (1953-1963 рр.) Віра Олександрівна Грінченко.

Мало хто з дорослих українців, і навіть дітей, не знає і ніколи не бачив нутрію. Та чи замислювалися ви над питанням, коли і звідки з’явилася ця симпатична тваринка на наших теренах?

Виявляється, нутрія – представник південноамериканської фауни, вперше описаний під назвою «мишебобер» Чарльзом Дарвіном у його книзі «Подорож на «Біглі». Із наукової довідки ми дізнаємось, що до СРСР перші 113 тварин цього виду були завезені для акліматизації як хутрові звірі з Аргентини у 1930 році. Перші звіроферми на півночі радянського союзу створювалися з кінця 1920-х років, вони мали виробляти цінне хутро на експорт. Там розводили песців, чорно-бурих лисиць, норок, соболів і горностаїв, що давало державі значні прибутки. Екстенсивна система господарювання тяжіла до територіального розширення галузі. Втім, клімат південних регіонів мало підходив для утримання традиційних хутрових звірів, тож як альтернативний варіант були розглянуті нутрії і кролі. Їхнє хутро не відносилось до категорії цінного, але значним бонусом було те, що споживаючи дешеві рослинні корми, вони самі могли бути також джерелом харчового м’яса. Спочатку нутрії були акліматизовані на Кавказі у природних умовах незамерзаючих водойм, а значно пізніше, у 1950-му році, завезені в Україну. На Полтавщині перша нутрієва звіроферма із 60 тварин була організована у с. Собківка Новосанжарського району. Тварини були доставлені із Вірменії, а персонал ферми складався із 4-х осіб. До кінця 1950-х років з’явилися ще Котелевська (у с. мала Рублівка) і Хорольська (с. Хвощівка) нутрієві ферми. У середньому кожна із них за рік давала близько 1000 шкірок. Заохочувалося також розведення нутрій у колгоспах та індивідуальних господарствах, оброблені шкірки приймалися за досить високою на той час ціною – 105 крб. за штуку. У довідці детально описується організація праці на фермах, наводяться статистичні показники їх роботи за 1950-1957 роки. Нутрії утримувалися у напіввільному стані: взимку у клітках, а влітку у відкритих водоймах. Цікаво, що випускаючи молодняк нутрій до ставків, їх попередньо дресирували – привчали прибігати за дзвінком до місця видачі корму, що дозволяло надалі контролювати і відловлювати тварин. Виявилося, що народжені у неволі молоді нутрії є досить контактними, легко приручаються і мало хворіють, тому дехто почав утримувати їх як хатніх тваринок. Та був і великий мінус – природна схильність нутрій гризти усе, що трапляється, і принагідно рити нори.

Пік розведення нутрій на Полтавщині, як і в Україні в цілому, прийшовся на 1970-80-ті роки, та згодом ця галузь почала занепадати, звіроферми перейшли на розведення більш прибуткових чорно-бурих лисиць і норок, а звичка до споживання м’яса нутрії серед українців так і не прижилася, хоча дієтологи відзначають його надзвичайну поживну цінність і корисність. В подальшому зіграла свою роль зміна ставлення людей до використання натурального хутра у виготовленні одягу та й до існування звіроферм як підприємств в цілому. Тож сьогодні нутрії в Україні утримуються у невеликій кількості, здебільшого у приватних господарствах, екопарках і контактних зоопарках, та частково акліматизувалися в дикій природі у басейнах Південного Бугу і Дніпра.

24 06 23 nutria

Підготувала наукова співробітниця наукової бібліотеки Світлана Капко