У радянські часи постать Володимира Кабачка замовчувалась і тепер майже невідома нащадкам. Про українця Архипа Люльку довгий час ми також нічого не знали, бо його ім’я теж було під табу. Що ж об’єднує Кабачка й Люльку? Це те, що вони були українцями, які в один і той же час працювали під тоталітарним режимом у країні, що зникла в кінці 20 століття разом із абревіатурою СРСР. Сьогодні зупинимося саме на постаті Володимира Андрійовича Кабачка — в його 132-й день народження.
На Полтавщині у селі Петрівці Миргородського повіту 15 липня 1892 року в наймички народився хлопчик, якому доля дала шанс реалізувати свої здібності для становлення мистецтва гри на бандурі, удосконалення її технічних можливостей, підготовки виконавців, викладачів та диригентів капел бандуристів як в Україні, так і за її межами.
Із п’яти років через бідність Володимир жив у Полтаві і співав у архієрейському хорі, де опанував ази церковної музики. Після закінчення у 1906 році другого початкового училища він вступає в місцеве музичне училище на клас тромбона. Одночасно співає в хорі і грає в оркестрі Дмитра Ахшарумова, засновника Полтавського музичного училища. З 1913 року навчається в Московській консерваторії за класом контрабаса. Довчитися завадила Перша світова війна.
Після демобілізації Володимир знову повертається до рідної Полтави, де отримує посаду регента в соборі. Паралельно викладає спів у Полтавських школах, захоплюється грою на бандурі. Удосконаливши народний інструмент, у 1925 році Володимир Кабачок організував ансамбль бандуристів, який став високопрофесійним зразковим колективом в Україні. Провідне місце в його репертуарі займали твори українських композиторів. Тож не дивно, що в 1934 році його заарештовують за наклепницьким доносом і після звільнення з-під арешту на посаду він так і не повернувся.
Віднайшов притулок у Ленінграді, де проживало багато українців. Працює в драматичному театрі імені Горького. Поза театром організовує хорову капелу, капелу бандуристів. Та закоханий в українське мистецтво подвижник довго не насолоджувався своїми досягненнями, бо в 1937 році репресії знову сягнули по нього. Новий вирок — шість років Колими.
Після звільнення працює в Ташкентській філармонії як соліст-бандурист. До Києва зміг переїхати тільки в 1944 році. Повністю віддає себе справі виховання мистецької молоді. Веде клас бандури в музичному училищі імені Р. Глієра, консерваторії імені П .Чайковського, виступає паралельно як соліст-бандурист і керівник оркестру народних інструментів у Державному українському народному хорі імені Г. Вірьовки.
Упродовж багатьох років Володимир Кабачок працював над «Школою гри на бандурі» — єдиним посібником для навчання гри на цьому унікальному інструменті. Виданий 1958 року, уже по смерті автора. Володимир Кабачок виховав понад 50 професійних бандуристів, створив знане жіноче тріо бандуристок. Прославився, як віртуозний виконавець українських дум і пісень, демонструючи дивовижну техніку гри на бандурі. На щастя, збереглися записи українських музичних творів у виконанні українського метра.
