Кахлярство Полтавщини має свої особливості. Майстри Куземина, Великих Будищ, Попівки Зіньківського повіту, Комишні, Попівки, Хомутця Миргородського повіту, Біликів Кобеляцького повіту виготовляли неполив'яні рельєфні народні кахлі з лінійними візерунками: сітківками, решітками, солярними мотивами, зірками, рослинними - з букетами квітів. Лінійні орнаменти споріднені з полтавськими плахтовими тканинами й тригранно-виїмчастим різьбленням, тому що форми для кахлярства виконувалися різьбярами.
У Зіньківському й Роменському регіонах у значній кількості робили кахлі із зображенням груп солярних знаків, хрестів. Набули поширення хрещаті кахлі з видовженими прямими кінцями чи чотирма трикутниками.
Миргородські рельєфні кахлі мали центричну основу з рослинних мотивів, Роменські — з зображенням озброєних козаків на конях, мисливців.
У Куземині на заводі (2-а половина 18 ст.) виробляли ліплені й мальовані кахлі з мотивами калини, соняшника, винограду, жоржин.
Полив'яні кахлі розмальовували у Переяславі, Лазьках Зіньківського повіту. Традиційно для коминів і припічків варистих печей ремісники виробляли лицьові, наріжні, а з середини ХІХ ст.— карнизні кахлі.
На початку ХХ ст. орнаментальні та сюжетні вставки набули різноманітного використання у декорі фасадів та інтер'єрів споруд українського архітектурного стилю, зокрема, будинку Полтавською губернського земства.
Серед відомих кахлярів Полтавщини — родина Гладиревських з Опішного, Пилип Явдак з Лазьків, Петро Іщенко з братами Дмитром і Миколою з Комишні, Олексій Зінич, Антон Гілюн з Хомутця.
В музейній збірці – кахлі прості, мальовані, полив’яні, чимало з них гончаря Івана Гладиревського, який працював у тандемі з В. Г. Кричевським над оздобою будинків (Полтава, Київ), та випадкова знахідка з села Хомутець неполив’яної кахлі з мотивом квітки у вазоні, що у 1980-х рр. слугувала посудом для напування птиці.
Підготувала Г. Галян
#збірка #кахлі