Кинджал — зброя з коротким клинком, призначена для ближнього бою. На Кавказі кинджал був ознакою вільної людини, яка мала право відкрито носити дану зброю, засвідчуючи таким чином готовність захищати свою честь і свободу. Кинджали носили з черкескою на поясі вістрям вліво — вниз. Тактика бойового застосування кинджала передбачала нанесення колючих і ріжучих ударів. Бебут — тюркське слово, що походить від bek і but (східний дворянський титул і стегно відповідно).
У колекційній збірці Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського є кавказький кинджал-бебут другої половини ХІХ – початку ХХ століття з іменним клеймом «ОСМАНЬ». Загальна довжина кинджала становить 384 мм. Клинок сталевий, двосічний, незначної кривизни. Вістря звужене, має вигин догори. На клинку — один глибокий дол.
Ефес відкритого типу утворений прямим руків’ям, що складається з симетричних кістяних пластин-накладок, скріплених за допомогою двох чорних металевих заклепок у формі розеток.
Піхви дерев’яні, обтягнуті чорною шкірою. Наконечник і обоймиця з білого металу.
Вірогідно, даний кинджал був виготовлений у майстерні, що належала відомому зброяру Осману Омарову з поселення Кази-Кумух — одному зі зброярських виробничих центрів Дагестану. Холодна зброя Омарових із клеймом «Османъ» мала велику популярність і була відома далеко за межами Кавказу.
Підготував Роман Прохватіло, завідувач сектору пересувних і стаціонарних виставок науково-дослідного експозиційного відділу виставкової роботи