«Є скарби, допоки їх шукають», – так, словами нашої геніальної поетеси Ліни Костенко, відгукнувся голова Полтавського відділення Українського ботанічного товариства Віктор Самородов на ботанічну знахідку науковиць Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Олени Халимон і Світлани Капко. Відпочиваючи під час літньої відпустки на Блакитному озері у с. Собківці, вони зафіксували не відоме раніше місце зростання відразу двох рідкісних рослин, представників голарктичної флори боліт – лікоподієлли заплавної і росички круглолистої.

В «Атласі рідкісних і зникаючих рослин Полтавщини», укладеному Оленою Байрак і Наталією Стецюк у 2005 р., лікоподієлла заплавна, або плаунець, зазначена як зникаючий вид із диз’юктивним ареалом (тобто має нечисельні, далеко розкидані один від одного осередки), занесений до Червоної книги України. Рослина зустрічається на Поліссі, на річкових терасах в лісостеповій і степовій зоні України, зрідка в Карпатах. На Полтавщині популяція плаунка погранично-ареальна, малочисельна, тож побачити його – велике везіння.

Росичка круглолиста взагалі на момент створення «Атласу» вважалась зниклою на теренах Полтавської області внаслідок антропогенного впливу – осушення і освоєння боліт. Цікава росичка своїм нетиповим, змішаним способом харчування: вона належить до комахоїдних рослин. Листки росички зверху і з країв укриті залозистими щетинками, які мають здатність приманювати, а потім утримувати і перетравлювати невеличких комах. Знайдений вид росички не є червонокнижним, але для Полтавщини надзвичайно рідкісний і включений до регіонального списку.

Знахідкою зацікавилися провідні екологи, зокрема кандидат біологічних наук, доцент Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка Наталія Смоляр і директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко. Вони разом із науковими співробітницями музею Світланою Капко і Оленою Штитьовою 20 вересня 2024 р. здійснили експедиційний виїзд на знайдену локацію, з метою її підтвердження, фіксації та картографування, а у перспективі – для пошуків шляхів охорони.

Спеціалісти дійшли висновку, що умови для зростання рідкісних рослин тут виникли у зв’язку із створенням Блакитного озера на місці відпрацьованого піщаного кар’єру, а їхні діаспори, найвірогідніше, могли потрапити із можливо збережених на сьогодні місцезнаходжень на Малоперещепинському болоті. Обстеження відбулося невдовзі після великої пожежі, що знищила на великій площі навколишні лісові і болотяні ценози. На щастя, нововиявлені популяції не постраждали. Їх моніторинг і ретельне вивчення суміжних територій буде надзвичайно важливим для подальших досліджень щодо поширення плаунця і росички на теренах Полтавщини.

Віктор Самородов привітав музейниць із відкриттям і побажав їм і надалі не втрачати гострий зір і цікавість досліджувати нове і невідоме. «Уявіть, скільки людей ходило тими місцями протягом пляжного сезону, – відзначив він, – а звернули увагу на незвідані рослинки тільки пані Олена і Світлана. Спасибі їм за це від усієї ботанічної спільноти не лише Полтавщини, а й України!»

Докладніше про цю та інші знахідки і дослідження музейників невдовзі можна буде прочитати у новому ХХ-му випуску щорічника «Полтавський краєзнавчий музей: маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам’яток», який готується до видання.

Підготувала наукова співробітниця наукової бібліотеки Світлана Капко