Основні матеріали для вибійок — тканини (лляні, бавовняні, шовкові, вовняні), дошки для вибивання й фарби. Дошка на Полтавщині мала специфічну назву — «лице». Вибійники самі різьбили їх, а іноді замовляли за своїми взірцями. Виготовляли їх різьбярі з грушевого або липового дерева, орнамент наносили олівцем, а потім вирізали ножем. За формою вони поділялися на три групи: прямокутної форми, які могли повторювати орнамент, дошки, що відповідали розмірам полотна, та квадратові дошки.
У музейній колекції — двобічна вибійчана дошка з рослинним та смушковим орнаментами, що належала Василю Супруненку з села Шершнівка на Лубенщині.
Фарби для вибійок виготовляли передусім із природних барвників, наприклад, чорного кольору — із сажі хвойних дерев, червоного — з комах червцю; синього — із суміші індиго і свинцевого білила, коричневого — із вохри та свинцю. Фарби роз¬тирали на лляній олії, а потім варили. Добре виварена фарба не залишала на полотні жирних плям, давала чисті орнаментальні відбитки. Інколи орнаментальні краї вишивалися стебловими швами, щоб зробити візерунок виразнішим.
Геометричні та рослинні орнаментальні мотиви вибійчаних композицій зустрічаються найчастіше у фондових збірках музеїв серед зразків XVIII–XIX ст. За кольором вибійки в більшості поділяються на двоколірні та багатоколірні, а за функцією — для вбрання та оздоблення інтер’єрів.
Колекція вибійки у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського — чи не найбагатша в Україні.
Підготувала науковиця Галя Галян
