Українському радіо - 100

У фондах Наукового архіву Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського маємо цінний мемуарний документ – спогади Абрама Єміна «Радіо в моєму житті», який передала на довічне зберігання його дочка Валентина Черкун. Полтавець Абрам Михайлович Ємін шістдесят років свого життя присвятив роботі на Полтавському обласному радіо: стояв біля його витоків, пройшов нелегкий творчий шлях від диктора до головного редактора телерадіокомітету. Ціле покоління радіожурналістів Полтавщини справедливо вважає його своїм вчителем і наставником.

Автор працював над рукописом протягом 1996-1997 років, і надіслав його керівництву Полтавського обласного радіокомітету до 60-річчя Обласного радіо. Звісно, спогади його автобіографічні й суто особисті, як і будь-які мемуари, з суб’єктивними оцінками подій і характеристиками людей. Але дати та факти, події та ситуації – достовірні. Головною метою автора було розповісти новому поколінню радіожурналістів про той час, про людей, з якими його звела доля: «Оскільки ж і дитинство та юність мої до деякої міри були пов’язані з радіо, а радіомовлення стало моєю професією, якій я віддав понад 50 років життя, був причетний до його початку в області, не міг не залишити нащадкам спогадів про ті часи, про людей, які торували нелегкий шлях становлення».

Ще у 1927 чи 1928 році молодий Абрам Ємін захопився радіоаматорством. Тоді ж він вперше побував на Полтавській радіостанції. «Містилась вона в одній з кімнат водонапірної башти, що стояла над Панянською горою. Антена з кільцями простяглась від верхівки башти до височенної щогли, що стояла на території Сонячного парку. Кому належала ця радіостанція – не знаю. Можливо – військовим, бо перед входом стояв червоноармієць. А можливо – зв’язківцям, бо передавали при нас якісь радіограми, зведення про погоду. А вечорами радіостанція транслювала передачі з Москви, які ми приймали на свої детекторні приймачі», - згадував Абрам Михайлович. Потім, вже студентом, самотужки вивчав схеми із журналу «Радіолюбитель», майстрував лампові приймачі. У 1934 році вперше виступив у якості диктора на радіостудії, а з 1 червня 1937 р. став штатним працівником місцевого радіовузла. З тих пір все життя Абрама Єміна було повязане з радіо.

Усвідомлюючи, що людська пам'ять недосконала, Абрам Михайлович звірявся з тими архівними матеріалами, які збереглися, і не лише місцевими. У передмові він виразив безмірну вдячність архівістам колишніх Всесоюзного та Республіканського комітетів по телебаченню та радіомовленню С. Гальгеріній та П. Федоренко, які з величезної кількості наказів, рецензій та рішень (за 60 років!) вибрали списки передач полтавських радіожурналістів, відзначених подяками, грамотами та дипломами, а також удовам та дітям колишніх співробітників обласного радіо, які поділилися цінними документами, фотографіями, спогадами. Тож у мемуарах згадується багато як відомих, так і призабутих прізвищ, події наводяться у хронологічній послідовності, а їх достовірність не викликає сумнівів.

Родзинками спогадів є розповіді «з-за лаштунків»: про перші репортажі з рухомої студії, змонтованої на автомашині, про студійний випуск у прямий ефір цілої опери (!) Аркаса «Катерина» (провідні партії у якій співали артисти Полтавського театру ім. Гоголя В.Ф. Варецька та П.І. Захаров), про підготовку радіоінтерв’ю з водолазом, який виконував роботи на дні річки. Шокують свідчення втручання тоталітарної влади у роботу журналістів – жорстка цензура, видача особливих допусків до різних видів студійної і позастудійної діяльності, і навіть епізод із арештом «неблагонадійних» працівників радіостудії за декілька хвилин до ефіру.

Із великим знанням справи А.Ємін описує використання різних технічних засобів, зокрема першого апарату для звукозапису «Шоринофон»: «Великий і важкий апарат міг працювати лише в стаціонарних умовах. Запис здійснювався на кільце з кіноплівки рекордером методом видавлення звукової боріздки. Час запису – до 5 хвилин на одне кільце». Особливою цікавинкою є розповідь про перше знайомство полтавців із телебаченням: 

«В 1939 році технічним кабінетом Облрадіокомітету була влаштована перша обласна виставка радіолюбительської творчості. Понад 100 різних експонатів зайняли все велике фойє клубу ім. Кірова. Всі експонати були діючими і біля кожного юрмились люди. Але найбільше людей зупинялось біля столу в центрі. Там експонувався телевізор! Це був результат колективної творчості гуртка при техкабінеті. Він абсолютно не був схожим з сучасними телевізорами. Це були два апарати, адже тоді зображення і звук передавались на різних хвилях і приймались вони окремими приймачами. Отже на столі поруч із звичайним радіоприймачем, на якому стояв репродуктор, був ще один приймач з прикріпленою над ним електронною трубкою, перед якою крутився диск з маленькими отворами по спіралі. Крізь ці отвори, коли швидкість диску співпадала, можна було побачити зображення на електронній трубці. Розмір екрана був трохи більшим сірникової коробки. І, фактично, ми бачили тільки силуети людей, які рухались. Але й це тоді було майже дивом!»

Підготувала наукова співробітниця наукової бібліотеки Світлана Капко

Використані фото з відкритих джерел