Наша розповідь про митця, майстра-різьбяра Михайла Коргуна, 100-річний ювілей якого святкуємо цього року, була б далеко неповною, якби ми не згадали про трагічну сторінку його дитинства – страшні події Голодомору в Україні 1932 – 1933 років.

2009 року у першому числі українського літературно-мистецького та науково-популярного щомісячника «Бористен» під назвою «Свідчення» була надрукована «Поема життя» пана Михайла. У передмові він зазначив: «Було написано до двадцятиліття голодомору в Україні, але нікому не показував, бо в Україні багато рідних і за їх долю я боявся».

Спогади майстра про дитячі роки впродовж усього життя були оповиті хмарами горя і смутку за рідною пирятинською землею, якою пройшовся смертельною косою «жовтий князь»-голод, штучно створений радянською владою для винищення українського народу.

Пропонуємо окремі фрагменти поеми-сповіді Михайла Коргуна, рядки якої написані болем серця.

«…я маленький ще лишився,
То тридцять другий підходив, що крові нашої напився,
Що Україну голодом морив…

Не стало хліба і немає
Ні картоплі, ні крупи,
тато з голоду вмирає,
а ми опухлії були…

Рідня на вигоні пасеться,
траву з’їдає золоту.
Мати в Пирятин пошкандибала
Продать запасоньку оту,
Що ще прабабця гаптувала…

По селах тихо, ні шелень,
На городі цвіте кропива.
Повмирали усі у пень,
А світ не баче того дива.

…Моя мати мила
На колгоспному лані
Супу заробила…

Узяв я торбу та пішов
Колоски збирати.
Мене в полі як зловили
Сталінські «пірати»,
У власній крові покупали,
Вели до сільради…

…вони знову били, били,
Били, вже й не тямлю,
У рові так і залишили.
Там у полі серед ночі
Найшла мене мати…

Це часи найгіршої доби
У країні «славних рад».
Де люди: права худоби,
Де рішають справу без громад.

Уся подальша доля Михайла Коргуна багато в чому була визначена трагедією Голодомору: померлий від голоду батько, брати, що змушені були їхати на заробітки у Запоріжжя, жахлива плата за збирання колосків на колгоспному полі… Вже дорослим, покинувши рідну землю та знайшовши прихисток у далекій чужині, він написав: «…Про батьківщину не знаю, а за неї хрест ношу».

Нехай же сповідь видатного майстра стане ще однією сторінкою літопису трагедії 1932 – 1933 років, ще одним нагадуванням про ціну свободи і незалежності України.

Підготувала Тамара Кондратенко, головна зберігачка фондів.