Видання "Вотивні привіски до ікон" присвячене колекції цих артефактів у зібранні Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. Переважно збірка була сформована колишнім завідувачем етнографічного відділу та заступником директора Я. О. Риженком (1892—1974).

"Вотум" походить від латинського «votives» – присвячений богам, що у свою чергу «votum» – обітниця, бажання. Вотивні предмети приносились у дарунок божеству за обітницею, заради зцілення або виконання будь-якого бажання. Звичай принесення вотивних дарів – пом’якшена форма жертвоприношення. Своїм корінням він сягає прадавніх часів, коли людська свідомість була пов’язана із магічними уявленнями, а потім з язичницькими віруваннями. 

Багато подібних матеріальних свідоцтв дійшло ще з часів античності. Велика колекція зцілюючих вотивів, вироблених із глини, демонструється у музеї святилища Асклепія в Епідаврі (Греція). Крім глиняних табличок, відомі вотивні дари Давньої Греції і Риму у вигляді воскових або металевих зображень хворих частин тіла або предметів благань.

Вживання вотумів було поширеним й у культовій практиці як католицької, так і православної церков в Україні у ХVІІ – ХІХ ст. Спочатку воно розповсюджувалось на середньовічному Заході, а звідти, вже досить пізно, в ХVІ – ХVІІ ст., прийшло до Польщі та в Україну, де стало більш відомим на Західних землях, а потім, у ХVІІІ ст., на Лівобережжі.

Більше — за посиланням