140 років від дня народження Павла Клепатського — Полтавський краєзнавчий музей

Контактна інформація:
м. Полтава, вул. Конституції, 2
(0532) 56-23-69 (замовлення екскурсій)
(0532) 56-24-67 (приймальня),
e-mail: poltava_local_museum@ukr.net

Музей тимчасово зачинений
НА РЕСТАВРАЦІЮ

Вартість квитків:

для дітей до 6 років – безкоштовно, для учнів та студентів – 25 грн.,

для дорослих – 50 грн., екскурсія – 50 грн. з людини, екскурсійна група – 15 чол.

Деталі: Категорія: Події у музеї; 12 січня 2025

12 січня відзначаємо 140 років від дня народження видатного науковця, історика, архівознавця та педагога Павла Клепатського. Він народився 12 січня 1885 р. в селі Пугачівка Таращанського повіту на Київщині в родині священника Григорія Клепатського та Олександри Михайлової, що також походила з духовенства.

Освіту здобув у Богуславському духовному училищі, Київській духовній семінарії, Новоросійському університеті в Одесі, де з 1908 р. викладав і тривалий час продовжував наукову роботу. Був активним членом «Просвіти» в Одесі.

Під час Українських визвольних змагань 1917–1920 рр. відзначився як організатор освітніх процесів, був обраний до Центральної Ради як представник Херсонської губернії (від Української трудової партії). 1918 р. переїздить до Кам’янця-Подільського, де починає викладати в Українському державному університеті (приват-доцент кафедри історії України).

У 1920-х через тиск радянської адміністрації змушений змінювати місця роботи: викладає в закладах Кам’янця-Подільського, Києва й Полтави. Із 1926 по 1931 викладає історичні та суспільствознавчі дисципліни в Полтавському інституті народної освіти (ПІНО).

У вересні 1931 був безпідставно заарештований. Незабаром його звільнили, але він був змушений піти з роботи в ПІНО. Працював викладачем історії в педагогічних інститутах Мелітополя, Оренбурга, Махачкали, зазнавав постійних переслідувань з боку влади. Влітку 1936 був ще раз заарештований. 1938 року був звинувачений у пропаганді «троцькістських поглядів та контрреволюційних ідей» і одержав 5 років ув’язнення. Подальша доля невідома.

Найвідомішими працями є: «Очерки по истории Киевской земли. Литовский период» (1912); «Огляд джерел до історії України: Джерела візантійські, арабські, західні, українсько-руські юридичні пам’ятники, літописи, хронографи й синодики, подорожні описи чужинців» (1920); «Огляд джерел до історії України: Курс лекцій, читаних протягом 1919 академ. року» (1921); «Про так званий повний руський, або рукописний козацький літопис» (1927); «Невідомий український мемуар з часів шведчини» (1929); «Декілька документів з Диканського архіву Кочубеїв» (1930).