У серпні 1975 року радянські газети опублікували повний текст Заключного Акту Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Їх представники дали обіцянку виконувати пункти гуманітарних статей Заключного Акту, що передбачали недопустимість переслідування громадян за їхні політичні переконання. Москвичі звернулися до громадськості інших країн із закликом створювати подібні групи. Першими відгукнулися українські дисиденти. 9 листопада 1976 р. в Києві було проголошено створення Української Гельсінської Групи. Пригадую ці дні і роботу над відповідною експозицією в кутовому залі другого поверху. В декларації УҐГ підкреслювалося, що «Група в своїй діяльності керується не політичними, а лише гуманітарними та правовими мотивами».  

Засновниками УГГ, які підписали перший документ, були письменник-фантаст, в’язень сталінський таборів Олесь Бердник, генерал-майор Петро Григоренко, Іван Кандиба та Левко Лук’яненко, які щойно вийшли на волю, політв’язень Оксана Мешко (1905-1991), уродженка Старих Санжар на Полтавщині, дисидент, фактичний голова Української Гельсінської Групи в період масових арештів з боку КДБ в кінці 1970-х років, одна з найсвітліших особистостей і найвидатніших діячок українського національно-визвольного руху ХХ століття, мала право підписувати документи від імені деяких членів групи (Л. Лук’яненка, І. Кандиби, Н. Строкатої-Караванської), які не мали можливість їздити до Києва.

Пам’ять про Оксану Яківну Мешко увічнена на її батьківщині: ім’я право захисниці присвоєне місцевій середній школі, створено меморіальну кімнату-музей української дисидентки, на школі встановлена меморіальна дошка, а в Полтаві − названо вулицю.

Підготувала наукова співробітниця Г. Галян