Обрядове поклоніння яйцю з давніх-давен було характерним для багатьох народів світу і являло собою крилатий символ життя, радості та весняного сонця, що пробуджує природу.
Ідея збирання писанок на Полтавщині належить Катерині Скаржинській, власниці приватного музею в селі Круглик поблизу Лубен, а перші кроки з її втілення – зберігачу музею Федору Камінському. Писанки, придбані ним 1888 р. на Лубенському базарі з мотивом “бокова рожа” були першими в музейному зібранні.
Сергій Кульжинський, другий хранитель Лубенського музею, продовжував цю роботу: збагатив колекцію, підготував і видав друком каталог у Москві 1899 року, який і по сьогодні є неперевершеним.
З 1906 року ці писанкові збори стали надбанням музею Полтавського губернського земства та продовжували поповнюватись. Колеція охоплювала не лише Україну, а й Бессарабію та Польщу. Писанок, зібраних на Полтавщині, було понад 400 примірників, але найбільше – з центральної частини, найменше – з південної. У нарисі Якова Риженка про етнографічну експозицію Полтавського краєзнавчого музею, що вийшов друком 1927 року, зафіксовано понад 5000 писанок.
Шалене ХХ століття внесло сумні корективи і зі старої колекції лишилося 464 писанки.
Серед зразків мініатюрного розпису левова частка належить писанкам кінця XIX – початку XX століття із зібрань земського та колишнього приватного музею Катерини Скаржинської.
Найбільш поширеними орнаментальними мотивами є дерево життя, берегиня, безконечник, сонячні знаки; також існують так звані хрестові писанки; часто на писанках присутні зображення тварин: півники, сороки, голуби, пташині сліди, баранячі ріжки, заячі вуха; є писанки з побутовим змістом (гребні, грабельки, вітрячки), а також із рослинними узорами.
Протягом століть писанкові візерунки вдосконалювалися й склали абетку української орнаментики. В ній поєднана колективна й індивідуальна творчість представників титульного етносу.
Лише окремі екземпляри в колекції нашого музею атрибутовані, це – писанки майстринь XIX століття Явдохи Гайдукової (с. Нижній Булатець), Тетяни Дуди (с. Чуднівка), Меланії Чепіної (с. Денисівка) з Лубенського повіту, Марії Хархан з Прилуцького, та Варвари Підгорної з Миргородщини.
Писанка останньої чверті XX – початку ХХІ століття представлена роботою професійного художника Віктора Дейсуна з Кременчука, колекцією визначної писанкарки Тані Осадци (1926-2019) та уродженця Полтавщини Михайла Коргуна (1924-2018).
Кожна писанка – унікальне явище, що поєднує в собі орнаментальний генокод етносу, індивідуальність мистця, його уяву про категорію прекрасного, технічні прийоми, місцевість і час виготовлення. Вона залишається найбагатшим джерелом орнаментальних композицій і привертає увагу художників-професіоналів в багатьох країнах світу.

25 04 13 pysanka01

Підготувала старша наукова співробітниця Галя Галян