За археологічними матеріалами, сакральна роль яйця чітко фіксується від часів ранньої бронзи, де вони були культовими елементами поховального обряду – еліпсоїдні конструкції у курганах, яйцеподібні форми посуду, скорчені пози похованих. За доби пізньої бронзи культові яйця виготовляли з каменю або глини.
Одним із проявів мистецтва у давньоруські часи історії України було виготовлення орнаментованих полив’яних виробів у формі яйця – так званих писанок. Ця категорія археологічного матеріалу неодноразово привертала і продовжує привертати увагу дослідників, особливо питання їх функціонального призначення. Частина дослідників вважає їх дитячими іграшками, інша приписує їм культове значення. Але, ймовірніше, писанки мали поліфункціональне призначення, виконуючи обрядову, ігрову та декоративну функції. З технологічного боку виготовлення таких речей було досить складним і потребувало значної майстерності. Писанка була пустотілою з брязкальцем усередині. Її формували зі звичайної гончарної глини стрічковим способом. Потім її випалювали, після чого покривали непрозорою поливою, яку виготовляли за візантійським рецептом.
Першу давньоруську писанку знайшли під час розкопок решток Десятинної церкви і ввели в науковий обіг у 1857 р. Ще нам відомо про писанку княжих часів, що відкопав археолог Вікентій Хвойко у с. Броварки на Полтавщині в 1902 р. З території Полтавщини походять також керамічні писанки з досліджень городища, що ототожнюється з літописним містом Воїнь давньоруського часу, яке знаходилося поблизу с. Воїнська Гребля в ур. Гавань на території історичної Полтавщини (на сьогодні місцевість затоплена водами Кременчуцького водосховища). В науковій літературі відоме як Порт Воїнь.
Одне із найбільших та найстаріших міст Посулля, засноване у 80-х рр. X ст. як фортеця-гавань в гирлі р. Сули на підвищенні посеред широкої її заплави, за 1,5 км від впадіння останньої в Дніпро. Місто складалося з двох частин – укріпленого дитинця площею 4,6 га та неукріпленого посаду, що перевищував 23 га. Початково місто виникло як торгова укріплена гавань на місці сіверянського поселення. Оборонні споруди складалися з двох валів і рову між ними. В кінці XI ст. укріплення були реконструйовані – основу нового валу склали два ряди дерев’яних зрубів, забутованих ґрунтом; їх внутрішній ряд утворили майже 100 клітей, що використовувалися як казарми гарнізону та як комори. З середини XI ст. Порт Воїнь став ключовою фортецею Нижнього Посулля, а в XII ст. перетворився на феодальне місто Переяславської землі. Перша літописна згадка про Воїнь відноситься до 1055 р., в зв’язку з перемогою поблизу нього переяславського князя Всеволода Ярославича над торками, які вперше тоді з’явилися у південно-руських степах.
Воїнь був містом із розвинутими ремеслом і торгівлею, а також тут проживали землероби і скотарі. Дослідженнями виявлені житла ремісників і торговців, а також залишки кузні майстра-зброяра, ткацька майстерня з рештками ткацького верстату, вироби і напівфабрикати ремісників-косторізів та ювелірів-ливарників. Значний відсоток з-поміж знахідок становлять предмети озброєння – деталі мечів і шабель, бойові сокири, кістені, наконечники списів і стріл. До колекції з розкопок входять металеві, глиняні, дерев’яні і скляні вироби, наявні стилі для письма (т. зв. писала), вагові гирки і важки, замки та ключі, візантійські мідні монети, імпортний посуд, прикраси, язичницькі амулети й християнські натільні хрестики, церковний дзвін та дзвоники, пряслиця із графіті, фігурка дружинника і керамічні писанки.
Зі звіту дослідників дізнаємося, що «Полив’яних керамічних писанок знайдено сім (7). Всі вони пустотілі, розписані по коричневому фону жовто-зеленими візерунками у вигляді математичних фігурних дужок. Всередині іноді знаходиться маленька керамічна кулька-брязкальце. На тупому боці отвір. Висота від 3,7 до 5 см, а найбільша ширина від 2,8 до 3,5 см. Трапився також один виріб з якогось чорного каменю, що має форму і розмір курячого яйця».
Розкопки археологічної пам’ятки проводилися у 1956-1959 рр. експедицією Інституту археології Академії Наук УРСР (сучасна назва ІА НАН України) на чолі з В. Й. Довженком і В. К. Гончаровим. Усього було досліджено близько 8000 кв. м площі пам’ятки. По матеріалах роботи експедиції у 1966 р. була видана монографія «Давньоруське місто Воїнь» за авторства В. Й. Довженка, В. К. Гончарова, Р. О. Юри.
У підсумку зазначимо, що керамічні писанки за Київської Русі як твір мистецтва, а для нас ще й предмет історичної інформації, були у широкому вжитку протягом X–XIII ст.
