Кожній території властиві свої сезонні явища і свої календарні терміни їх настання. По роках ці терміни непостійні, і коливання бувають досить значними. Люди здавна із цікавістю спостерігали за сезонними змінами в природі, застосовуючи результати спостережень для довготривалих передбачень погоди і врожайності, визначення термінів початку і завершення господарських робіт. У традиціях українського землеробства народні прикмети побутують і по сьогодні. Із дитинства всотуємо: «Якщо з дерев лист чисто облітає, буде тепла зима», «Граки сіли на гнізда - через три тижні сіяти», «Окунь клює, коли шипшина цвіте», «Якщо з берези багато соку, то літо буде дощове». Власники присадибних ділянок мають змогу перевірити правдивість порад: «Цвітіння ліщини, фіалки – найкращий час для посіву моркви та петрушки. Дуб розвивається – час для посіву гороху. Цвіте вишня – сій кукурудзу. Картоплю садять, коли цвіте бузина, черемха. А коли зацвітає горобина – можна сіяти огірки та висаджувати розсаду помідорів».
Із середині XVIII ст. склалася наукова система знань про сезонні явища природи, терміни їх настання і причини, що їх визначають – фенологія. Фенологи реєструють і вивчають явища, пов’язані зі змінами пір року: строки утворення та сходження снігового (льодового) покриву, сезонні фази розвитку рослин, особливості розвитку й активності тварин (сплячка, діапауза, линяння, міграції). Становленню фенології як науки сприяли праці європейських вчених Р. Реомюра, К. Ліннея, Ш. Моррана (останній у 1849 р. запропонував її назву). У багатьох країнах існують спеціальні фенологічні служби, безперервні дослідження ведуться десятками років. Фенологічні відомості навіть стають предметом бізнесу: американські фермери, наприклад, щорічно купують зведення з прогнозом розвитку сільськогосподарських культур.
З початку ХХ ст. фенологічні спостереження стали складовою природничої науки і в Україні. Визначний вчений, академік В.І. Вернадський вважав вивчення «сезонних пульсацій біосфери» надзвичайно важливим у планетарному масштабі. Ведення фенологічних щоденників стало популярним серед науковців і аматорів, від школярів до пенсіонерів. Не залишився осторонь і Полтавський краєзнавчий музей. Фенологія була одним із основних напрямків наукової діяльності відомого ботаніка С.О. Іллічевського, який працював у музеї в 1920-х – 1930-х роках. Наприкінці 1940-х – початку 1950-х років науковці відділу природи брали участь у роботі Фенологічної комісії Географічного товариства СРСР. Вони щомісячно, взимку 1-го числа, а влітку – 1,11 і 21-го, заповнювали спеціально розроблену анкету, в яку вносилися дати усіх помічених природних явищ. У науковому архіві збереглися машинописні анкети, заповнені співробітницею відділу природи Оленою Петрівною Котлик у 1951-1952 роках. З них ми можемо дізнатися, зокрема, що весна 1951 року була на 2 тижні більш ранньою, ніж у 1952 р. Останній день із сніговим покровом відмічено 19 березня, а останній сніг йшов 22 березня. У 1952 році танення снігу почалося 2 квітня, 20 квітня відбулася перша гроза, а тільки 27-го зацвіли абрикоси (цікаво порівняти із явищами цьогорічної весни).
Із науковцями музею були на зв’язку аматори-фенологи. В архіві зберігається надзвичайно цікаве листування за 1948–1968 рр. із «пожиттєвим спостерігачем фенологічних і гідрометеорологічних явищ» Іваном Семеновичем Юречком із с. Селічівка Київської обл. (історично – Полтавської губернії), який вів свої записи з 1905 року, а в 1960-х роках мав статус Дійсного члена Географічних товариств АН УРСР і АН СРСР і персонального пенсіонера.
Підготувала наукова співробітниця Наукового архіву Світлана Капко