Український учений, психолог, письменник, основоположник сучасної національної педагогіки, дійсний член НТШ – це все про Григорія Григоровича Ващенка, чиїм гаслом було: «Служба богу й Батьківщині».

Народився Григорій Ващенко 23 квітня 1878 року в селі Богданівці, Прилуцького повіту, Полтавської губернії. Походив із давнього козацького роду. Навчався в Роменському духовному училищі, Полтавській духовній семінарії. Його молодшими товаришами були Симон Петлюра і Володимир Щепотьєв. Навчався також у Московській духовній академії, але на священника не висвячувався бо перевагу в його житті отримала педагогічна робота.

Вчителював протягом 1917–1941 років в різних навчальних закладах. Працював у Полтавській учительській семінарії і Полтавському педагогічному інституті, де був професором і завідувачем кафедри педагогіки. На початку ХХ століття заявив про себе і як про талановитого письменника. Були опубліковані прозові збірки «Пісня в кайданах», «До ґрунту», п’єса «Сліпий».

У 20 роках був змушений переїхати до села Білики Кобеляцького повіту, де очолив товариство «Просвіта» і на високому рівні організував навчання в національному дусі. Проводив роботу з експериментальної педагогіки та психології. Повернувшись до Полтави у 1924 році, стає викладачем Полтавського інституту народної освіти, а невдовзі – керівником кафедри педології, професором. У ці роки він пише свою найбільшу працю «Загальні методи навчання», яка стала підручником для навчальних закладів України.

У 1933 рік. Вченого звинувачено в націоналізмі й звільнено з роботи. Його підручник вилучили з бібліотек України. 55-річний Григорій Ващенко в пошуках роботи полишає Полтаву. Щоб уникнути подальших репресій з боку влади, майже три роки не працює за фахом. В 1940 році він знову повертається до Полтави й очолює кафедру педагогіки. Але Друга світова війна внесла свої корективи в подальше життя вченого. Під час окупації Полтави німцями він був редактором української.

У 1944 році Григорій Ващенко емігрував до Німеччини й назавжди залишив рідну Україну. Останній період творчої діяльності вченого проходив за кордоном в місті Мюнхені. З кінця 1945 року він стає професором педагогіки у створеному українцями-емігрантами Мюнхенському українському вільному університеті, а в 1950 році – ректором Української богословної академії.

У цей час Григорій Григорович веде активну громадсько-педагогічну роботу з виховання молоді української діаспори з позиції антикомунізму. Видає десятки наукових робіт. Беззастережна любов до України і пошуки шляхів до її самостійності, відображені в педагогічній спадщині, поставили його на почесне місце в історії української освіти. Закінчив свій нелегкий шлях Григорій Григорович Ващенко 2 травня 1967 року у Мюнхені, де і похований.

На його батьківщині в селі Богданівка Прилуцького району тепер Чернігівської області є школа його імені. У селищі Білики, де працював Григорій Ващенко у 1921–1923 рр., на його честь названо одну з вулиць. Його ім’я також носить ліцей №144 міста Києва. У вересні 1995 року в Києві відбувся установчий Конгрес, що заснував Всеукраїнське педагогічне товариство імені Г. Ващенка. З його ініціативи видано чотири томи праць з педагогіки і психології, написані вченим у різні часи.

Науковий співробітник науково-дослідного відділу культурно-освітньої роботи Олександр Янович