Свого часу Віктор Горобець переконливо довів, що у Війську Запорізькому (йдеться про назву держави) полковники не поступалися представникам генеральної старшини можливостями впливати на перебіг державних справ. В умовах ослаблення гетьманської влади вищі полкові урядники набирали особливої ваги. Зважаючи на зазначені міркування, видається доцільним розглянути поведінку десяти лівобережних полковників під час подій осені-зими 1708–1709 рр.

Розпочати з՚ясування цього цікавого питання пропонуємо з трьох «забраних» Мазепою полковників: Дмитра Зеленського, Дмитра Горленка та Павла Апостола. У жовтні 1708 р. всі вони потрапили до вкрай скрутної ситуації. Єдиним, хто із «забраних» спромігся в подальшому зберегти родину, маєтки, місце в урядовій ієрархії та власне життя, виявився миргородський полковник Данило Апостол (див. зображення 1). З нього й розпочнемо.

У листопаді-грудні 1708 р. головні сили шведів на чолі з Карлом ХII розташовувалися в сотенному містечку Ромни Лубенського полку (зараз місто в Сумській області). У Ромнах же згуртувалися й прихильники Мазепи.

Одночасно сотенне містечко Сорочинці Миргородського полку (сучасне село Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області, славне іконостасом Преображенської церкви, див. зображення 2) перетворилося на пункт прийому для осіб, які вирішили залишити табір Мазепи. Першим із козацьких урядників в Сорочинці приїхав сам миргородський полковник Данило Апостол.

Річ у тім, що 1 листопада 1708 р. (тут і далі датування за старим стилем) цар оголосив звільнення від відповідальності усіх старшин, які приєдналися до Мазепи раніше, але порвуть з реґіментарем протягом одного місяця. Петровська амністія й обумовила те, що Борис Крупницький назвав «найбільш неясною сторінкою в житті Апостола».

Дійсно, Данило Апостол був найпершим серед усіх військових старшин, кого цар побажав бачити відразу після отримання звістки про перехід Мазепи на бік Карла ХII. Лист до Меншикова, у якому було висловлене це прагнення, датовано 27 жовтня 1708 р., тобто навіть раніше, ніж оголошено амністію. Для розуміння цього особливого ставлення до Апостола потрібно з՚ясувати передумови його розриву з Мазепою.

Управління Миргородським полком для родини Апостолів було сімейною справою. Павло Апостол (батько пана Данила) був місцевим полковником уже наприкінці 1650-х рр. і зберігав свою керівну позицію щонайменше до 1678 р.

Уряд миргородського полковника сам пан Данило посів ще за реґіменту гетьмана Івана Самойловича. Трапилася ця подія щонайменше за чотири роки до того, як булава перейшла до рук самого Мазепи. Забігаючи наперед, варто зазначити, що станом на осінь 1708 р. Апостол так чи інакше керував Миргородським полком чверть століття, а це довше, ніж сам Мазепа гетьманував.

Початок їхніх взаємин позначився гострим конфліктом, який вибухнув менш ніж за рік після початку реґіментарства Мазепи в 1687 р. Апостола навіть було усунуто з уряду й заарештовано, але він досить швидко спромігся повернути собі волю і відновитися у статусі миргородського полковника.

Після описаних вище подій між сторонами два десятиліття продовжувалася прихована ворожнеча. Апостол, зокрема, був учасником справи Кочубея. Саме пан Данило попередив останнього про гнів Мазепи з приводу знаменитого доносу 1708 р. й загрозу арешту. Ймовірно, саме ця обставина й спонукала добре поінформованого царя наполегливо шукати Апостола відразу після отримання звістки про перехід Мазепи на бік Карла ХII.

(далі буде)

Підготувала Олена Замура, кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця науково-дослідного експозиційного відділу пізнього середньовіччя та нової історії

1. Гетьман Апостол. Невідомий автор. Полотно, олія, 67 × 53 см. Друга чверть ХVIII ст. Національний музей у Варшаві.
2. Пресвята Трійця (Гостинність Авраама). Ікона з іконостаса Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях. Початок 30-х рр. ХVIII ст