Привертає увагу своєрідна форма клинка меча, який ще називають «качиною лапкою» або «вухом слона»: вузький біля основи, зі значним розширенням до зігнутого у бік викінчення у вигляді «арки». Лезо заточене із внутрішнього боку, гострою є й «арка», що значно урізноманітнює можливості воїна у бою. Гарда металева, ефес характерний для традиційної індійської шаблі - тальвару, без декору. Загальна довжина меча становить 66,5 см, довжина клинка 50 см.
Орнаментація клинка відображає символізм буддизму: виткі стебла з обох боків біля гарди та стилізовані солярні знаки, неідентичні з різних сторін. З одного боку зображений лик бога Сонця, оточений трьома колами, вписаними одне в одне. Простір між колами заповнений рисками-сонячними променями. З іншого боку клинка – триколова композиція із ликом бога Сонця по центру в оточенні рисок-променів та стилізованими квітами лотоса.
Зображення сонця можна інтерпретувати як символ вчення Будди (т. з. «колесо закону») і, водночас, як чакру (диск) одного із головних богів індуїстського пантеону Вішну. Такий дуалізм є звичайним явищем в гімалайському регіоні, де обидві духовні практики співіснують разом віками.
Привертає увагу орнаментальна композиція на одній зі сторін клинка, де, крім витких стебел та квітів біля гарди, зображений фігурний тризуб – «ваджра» (блискавка, алмаз), що згідно з міфами, з’явилась із тризуба повелителя блискавок бога Індри, а зігнув зубці сам Будда.
Загальна стилістика та віднайдені аналоги музейної кόри дозволяють розглядати його як зброю «індо-перського» стилю та датувати кінцем ХІХ – початком ХХ ст. Швидше за все меч був виготовлений як сувенірний зразок для потреб західного ринку колекціонування східної та індійської зброї, який розквітнув саме у цей період. Це цілком узгоджується із версією про походження цього зброярського артефакту із колекції східних старожитностей, подарованих на початку ХХ ст. Музею Полтавського губернського земства меценатом та одним із фундаторів зібрання Павлом Бобровським.
