Восени 1708 р. полковницький пірнач у Полтаві тримав Іван Прокопович Левенець (бл. 1664 – 1734 рр.). Він мав славного батька, «старинного в полку Полтавскомъ мужа и заслуженого в Войску товариша». Останній з-поміж інших місцевих урядників вирізнявся військовими звитягами й обирався полтавським полковником та обозним ще за гетьмана Івана Самойловича (див. світлина 1) у 1670-х рр.

Ясновельможний цінував і неодноразово захищав Прокопа Левенця від недоброзичливців. У 1679 р. Самойлович з обуренням відкинув прохання опозиційних полтавських полчан відібрати у Левенця-старшого пірнач. Гетьман в універсалі підкреслив, що Прокіп Левенець виявив виняткову хоробрість під час Чигиринських походів (1674-1678 рр.). Одночасно Самойлович нагадав скаржникам Гуджулу, Жученкові та Герцику (усі троє мали досвід полкового урядування) про те, хто тоді ж втік від ворога і «по подводам криючися, тер пісок».

У 1685 р. регіментар оголосив товариству Полтавського полку про перехід батька й сина Левенців під гетьманську протекцію. Принагідно Самойлович наказав, щоб «жоденъ з старшого и меншого товариства найменшое ему (Прокопові Левенцю – О.З.) не чинил зневаги и пониженя».

Хай там що, але лояльне ставлення попереднього гетьмана не завадило родині Левенців через два роки прийняти від новообраного регіментаря Івана Мазепи універсал на с. Мильці.

Левенець-батько помер 1691 р., але Левенець-син уже встиг посісти уряд полкового полтавського сотника. Таким чином молодий урядник надійно закріпив за собою місце на високому щаблі полкової ієрархії. Дещо пізніше право Івана Левенця на володіння Мильцями стало непохитним завдяки царській грамоті від 1693 р. У 1703 р. Іван Прокопович досяг вищої посади – став полтавським полковником.

Якою ж була позиція Левенця восени 1708 р.? Тут у нагоді знову стане текст допиту колишнього наказного полтавського полковника Григорія Герцика. Він пригадав, що напередодні «рейментарського повороту» Левенець був у Мазепи в Батурині, але після повернення до Полтави нічого полчанам не повідомляв протягом тижня. Звістку ж про перехід ясновельможного на бік шведів привіз полтавський сотник Василь Зеленський.

Тим часом стриманість і холоднокровність Левенця зазнали серйозних випробувань. 29 жовтня 1708 р. цар написав полтавському полковникові листа, звертаючись до пана Івана «благородный господин» і запрошуючи на вибори нового гетьмана в Глухів. Левенець не поїхав.

6 листопада на виконання розпорядження монарха Левенцеві написав уже керівник Посольського приказу Головкін. Він перелічив урядників Війська Запорозького, які встигли прибули в Глухів (полковники стародубський, чернігівський, переяславський, ніжинський). Однак згадка про перелічених Головкіним осіб не вплинула на поведінку Левенця.

Полтавський регіментар відповів, що чекає на представників місцевої полкової та сотенної старшини, які ще не з՚їхалися до нього. Принагідно Левенець продемонстрував свою поінформованість про перебіг справ у сусідньому миргородському полку. У листі-відповіді від 9 листопада Левенець зазначив, що переслав у Глухів «список листа прелестнаго до своей старшины от полковника миргородского, в Сорочинце присланого».

25 06 28 samoyl

(далі буде)

Підготувала Олена Замура, кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця науково-дослідного експозиційного відділу пізнього середньовіччя та нової історії