Народився 20 липня 1947 року в селі Тен-Тек Талди-Курганської області (Казахстан) в родині фронтовика і евакуйованої з України вчительки.
Через кілька місяців після народження батьки переїхали в Україну на Полтавщину. Один рік жили в селі Зінці на Чутівщині, згодом в Чутовому, нарешті осіли в Кочубеївці Чутівського району, де минуло дитинство і шкільні роки майбутнього поета, тож Тараса по праву можна вважати справжнім чутівчанином.
Закінчивши середню школу, намагався вступити до Харківського університету, але не пройшов конкурсний відбір. Працював піонервожатим, вантажником, а переїхавши до Полтави, став учнем друкаря. Тодішній редактор газети «Комсомолець Полтавщини» П. Клименко запросив його до редакції і в 1967 році Тарас Нікітін розпочав свій журналістський шлях.
Спершу працював з листами, згодом завідував відділом фейлетону, гумору і сатири «Вишнева усмішка». Писав вірші і заочно навчався в Полтавському педагогічному інституті імені В. Г. Короленка на філологічному факультеті.
З 1971 року — в лавах армії, військовий кореспондент солдатської багатотиражки в групі військ у Німеччині.
Повернувшись до цивільного життя, деякий час працював завідувачем відділом листів і фейлетонів у газеті « Молодь України», а потім став кореспондентом газети «Правда України» в Полтавській області.
За своє коротке життя Тарас Григорович написав чимало прекрасних віршів, які відзначені глибокою ліричністю та філософськими роздумами. Він автор збірок «Багряні тривоги» (1978р.), «Обеліски пам’яті» (1986р.), збірника краєзнавчих новел і нарисів «…І стежки прослав’янська в’язь», «Мандрівка по заповідних місцях Полтавщини», а також нарисів, репортажів і статей. Писав також для дітей — казка «Дорога без кінця».1994 року у видавництві «Криниця» посмертно вийшла збірка «Крик чибіса» з додатком листів і спогадів друзів про нього. Зворушлива інтимна лірика Т. Нікітіна: «Ніби ластівка війнула», «Іду від тебе і не можу йти», «Яка шалена ніч була» та ін.
На вірші Т. Нікітіна написані пісні: «Спогад», «Журавель», «Освідчення Полтаві», «Осінь надії» (композитори Г. Непорада, О. Тугарін, Г. Бакланов). Вершиною поетичної зрілості є остання поема «Діалог мовчання», в якій він передає свій особистий біль за долю людини в сучасному світі. 1988 року Тарас Нікітін став членом спілки письменників україни і одразу був обраний відповідальним секретарем Полтавської організації СПУ, а потім головою ради цієї організації. З 1991 року він — головний редактор альманаху, а з 1992 року — літературно-мистецького журналу «Криниця», який став популярним і за межами України. Останні роки життя письменника були присвячені становленню видавництва «Криниця» з власною поліграфічною базою, яке почало видавати рівневі книги та журнали. Зусиллями Тараса Нікітіна був реконструйований будинок літераторів у Полтаві. Тарас Григорович Нікітін удостоєний премій: імені Петра Артеменка (1974 р.), Андрія Малишка (1992 р.), Григорія Сковороди (1993 р. — посмертно).
До речі, міжнародна літературно-мистецька премія імені Григорія Сковороди була заснована Українським фондом культури 1991 року за ініціативи друзів поетів Михайла Шевченка та Тараса Нікітіна у відповідь на розбите вандалами погруддя Григорія Сковороди. Одним із перших лауреатів став відомий поет, державний та громадський діяч земляк-полтавець Борис Ілліч Олійник.
