Багато хто з нас дивися фільми чи мультфільми, в яких головні герої носять кумедні головні убори – нічні ковпаки. Згадаємо хоча б Ебенезера Скруджа із всесвітньовідомої повісті «Різдвяна пісня в прозі» Чарльза Діккенса.
Трохи дивний нині, насправді цей аксесуар ще на початку ХХ століття мав цілком практичне і вагоме значення. Його головна функція полягала в тому, щоб у холодну пору року зігрівати голову власника. Крім того, нічний ковпак зберігав зачіску та захищав від поширених тоді небажаних комах-паразитів. Цей аксесуар часто носили також вдома замість перуки аби сховати проблеми з волоссям. Але, найголовніше, виготовлений із м’якого й теплого матеріалу він був просто комфортним для свого господаря.
Спершу такий виріб набув поширення у країнах Північної Європи, але вже на початку ХХ ст., мода на «нічні капелюхи» почала поширюватися й на інші території. Вони швидко стають популярними, особливо у заможних родинах. До переваг цього головного убору, зазначених вище, слід додати ще одну: власники ковпаків зберігали довше чистою постільну білизну.
У зібранні Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського зберігається білий нічний ковпак, привезений у 1915 році з Києва знаним етнографом та музейником Костем Мощенком. Ковпак має конусовидну форму з китицею на кінці, плетений білою тонкою бавовняною ниткою. Орнамент геометризований. Довжина виробу – 70 см. Виготовлений із теплого матеріалу, достатньо вишуканого вигляду, він, напевне, був бажаним доповненням домашнього вбрання свого власника, відомості про якого, на жаль, не збереглись.
Сьогодні класичні ковпаки майже не використовуються для сну, проте їхні сучасні аналоги, такі як жіночі шовкові шапочки для догляду за волоссям чи плетені головні убори, в яких ми ходимо в холодну пору року мають значну популярність.
Підготувала Віта Гармаш – завідувачка сектору науково-дослідного відділу фондів.