Павло Архипович Загребельний — наш видатний земляк народився на Полтавщині у селищі Солошине Кобеляцького району 25 серпня 1924 року у родині Архипа Опанасовича та Варвари Кирилівни. Мати хлопця Варвара померла рано, коли йому виповнилося 6 років. Ростила Павла Загребельного мачуха, з якою у нього були досить важкі стосунки.

1941 року він закінчив десять класів середньої школи; ще не маючи повних сімнадцяти років, пішов добровольцем до армії.

У цей час Павло став курсантом 2-го Київського артучилища, воював за Київ, у серпні 1941 року був поранений. Після шпиталю повернувся у військове училище, пізніше знову перебував на фронті, в серпні 1942 року отримав тяжке поранення, після якого потрапив у полон, і до лютого 1945 року Павло Архипович зазнав випробувань нацистських концтаборів.

У 1945 pоці працював у радянській воєнній місії в Німеччині. Повернувшись додому працював рахівником у колгоспі. У 1946-1951 роках навчався на філологічний факультет Дніпропетровського державного університету. Творчість видатного українського письменника Павла Загребельного починалася в місті на Дніпрі, яке він назвав «містом вишневих обріїв». Постать Загребельного знакова в українській літературі. Письменник вирізняється своєю незалежністю, непересічним талантом та неймовірною працьовитістю. Людина надзвичайно освічена, маючи велику працездатність він міг би досягти успіхів і в інших галузях. Мріяв вступити на фізико-математичний факультет, за словами письменника, він взявся за перо, тому що зазнав багато горя і це врятувало його від морального знищення. Загребельний майже 15 років працював у журналістській роботі: літературний консультант Дніпропетровського відділення Спілки письменників України, літературний редактор обласної дніпропетровської газети «Днепровская правда», з 1954 року — завідувач відділом, заступник головного редактора журналу «Вітчизна» в Києві та поєднував журналістику з письменницькою працею.
У 1961—1963 pоках з'явилися три перші романи письменника: «Європа 45», «Європа. Захід» ,«Спека», в той час Загребельний працює головним редактором «Літературної газети» (пізніше — «Літературна Україна»).

У 1964—1973 роках — Павло Архипович відповідальний секретар, секретар, заступник голови правління Спілки письменників України. У 1973—1979 роках — він секретар, у 1979—1986-х — 1-й секретар правління Спілки письменників України. Голова Комітету з Державних премій ім. Тараса Шевченка (1979—1987). Член Комітету Національних премій України ім. Т.Шевченка (09.1996—11.2005). Павло Архипович лауреат Державної премії СРСР, Шевченківської премії, Герой України (2004).

Павло Загребельний допомагав письменникам яких переслідувала радянська влада, яких тепер називають «шістдесятниками». Узяв до себе на роботу Івана Драча після його звільнення з університету. Хотів щоби «нова хвиля ввійшла в українську літературу» тому почав друкувати Івана Дзюбу, Миколу Вінграновського, Євгена Гуцала та інших. Та Загребельного було усунуто з посади керівника Спілки письменників , за словами Віталія Коротича, багато зусиль для цього доклав Борис Олійник, зокрема шляхом написання доносів.

Павла Архиповича Загребельного називають «Нестор-літописець ХХ століття», а його творчість — літопис української історії від сивої давнини до незалежності. Всі свої таємниці письменник занотовував у своєму щоденнику. Але прочитати його можна буде лише через 20 років після смерті автора, у 2029 році, так вирішила його дружина Елла. Пішов за світи один із найвідоміших українських письменників другої половини ХХ – початку ХХІ століття у віці 84 років 3 лютого 2009 року у Києві, похований на Байковому кладовищі.