Костирко Петро Федорович народився 14 лютого 1897 року в селі Лави, тепер Корюківського району Чернігівської області. Народився у сім’ї гусара лейб-гвардії, походив з козацького роду. Початкову освіту здобув у Сосницькому міському чотирикласному училищі. У 1913–1918 роках навчався в Московському середньому політехнічному училищі, де отримав фах техніка-будівельника. З 1921 по 1927 рік отримував освіту у Київському архітектурному інституті, який 1924 року об’єднано з Київським художнім інститутом — тепер Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури. Петро Федорович — учень П. Альошина, О. Вербицького, В. Г. Кричевського. Він працював як архітектор у різних проєктних установах м. Києва у Криму, Киргизстані та на Сході України. Костирко викладав архітектурні дисципліни у Київських будівельних інститутах з 1930 по 1941 рік. З початком Другої світової війни у 1941–1945 роках керував будівництвом оборонних споруд у м. Києві й області. У 1944–1976 роках працював викладачем архітектурного факультету в Київському державному художньому інституті: був доцентом, деканом факультету, завідувачем кафедрою архітектурного проєктування, керівником навчально-творчої майстерні; а з 1963 року професор.
Архітектор Петро Федорович Костирко працював над створенням у 1925–1933 роках проєктів житлових будинків для індивідуальної забудови у м. Києві, реалізовував типові проєкти житлових будинків, дитячих садків і ясел, залізничної поліклініки, малих архітектурних форм тощо. У 1930–1938 роках працював у співавторстві зі своїм учителем В. Г. Кричевським, разом вони створили визначні будівлі та споруди. Під час окупації м. Києва був уповноваженим евакуйованого на схід Київського художного інституту і допоміг зберегти від розкрадання і знищення його фонди і майно. У повоєнну добу виконав і реалізував проєкти відбудови визначних громадських споруд. У 1943 році під час відступу німці поспіхом полишаючи Полтаву знищували та спалювали найбільш цінні у мистецькому відношенні будівлі. В тому числі і колишній будинок земства зазнав великих руйнувань у полум’ї пожежі. Через три роки учень і колега В. Кричевського Петро Костирко розпочав роботу над проектом відбудови будинку музею, що тривала 1946–1947 рр. Майже через два десятиліття після пожежі й руйнації гостинно відкрилися двері музею для відвідувачів завдяки архітектору Костирку. Окрім проєкту відбудови будинку губернського земства в Полтаві, Петро Федорович плідно працював над створенням першої теплоелектроцентралі у м. Києві, житлового будинку письменників «Роліт» у м. Києві, будинку музею на могилі Т. Шевченка у м. Каневі у співавторстві з В. Г. Кричевським, проєктом внутрішнього оформлення музею на могилі Т. Шевченка у м. Каневі, розпланування і благоустрою території заповідника довкола могили Т. Шевченка у м. Каневі, проекту відбудови та реконструкції інтер’єрів будинку музею на могилі Т. Шевченка у м. Каневі, надгробків Ю. Яновського та О. Вербицького обидва — у співавторстві з І. Макогоном.

Пішов у засвіти талановитий архітектор Перо Федорович Костирко 14.11.1982 року у Києві.