Автором тексту «Ще не вмерла України» був 23-річний уродженець Борисполя, на теренах тогочасної Полтавщини, етнограф і фольклорист Павло Чубинський (1839 – 1884). Вірш поширився і став популярним на всіх українських землях. Так, у львівському часописі «Мета», за грудень 1863 року (№4), вперше було опубліковано цей вірш під атрибуцією славетного Кобзаря. Звідти з ним ознайомився і відтак почав працювати музикант і священник Михайло Вербицький (1815 – 1870), який і створив музичне аранжування.

Велика публічна прем’єра в хоровому виконанні відбулася у Перемишлі (Польща) в готелі «Під провидінням» 10 березня 1865 року як реквієм на четверті роковини від дня смерті Тараса Шевченка. За умов, коли Україна не мала своєї державності й була розірвана поміж двома імперіями, заклик покласти душу й тіло «за нашу свободу» надихнув українців на боротьбу. З цього часу «Ще не вмерла Україна» перетворюється на «українську Марсельєзу», котру тріумфально виконували і в 1917, 1918, 1919, 1939 роках в усіх українських державних формаціях: Українській Народній Республіці, Українській Державі (Другому Гетьманаті), Західноукраїнській Народній Республіці, Карпатській Україні тощо.