На початку XVIIIcт. у Лубнах народився один із православних ієрархів Симеон Кулябка (див. зображення). Він був сином лубенського полкового сотника Петра Кулябки та Анни-молодшої Апостолівни. По материнській лінії Симеон належав до нащадків миргородського полковника (згодом гетьмана) Данила Апостола. Симеон Кулябка спромігся виділитися блискучою кар’єрою навіть у широкому колі впливових гетьманських нащадків, до якого належали єпископ Бєлгородський Йосафат (Горленко), генеральний хорунжий Данило Петрович Апостол, гвардієць Павло Іванович Апостол.
Безумовно, привілейоване походження усіх вище згаданих юнаків створило для них неймовірно сприятливі стартові позиції побудови кар’єри в Російській імперії. Про неформально високий статус онуків гетьмана Апостола свідчив у своєму щоденнику Микола Ханенко (на той час суддя Стародубського полку). Уже згадуваного Павла Апостола він називав «панич», дарував йому діамантові запонки для сорочок та особисто вмовляв сумлінно навчатися під час їхнього спільного перебування в Санкт-Петербурзі 1732 р. Панич жив у столиці державним коштом, але навчатися категорично не хотів і з учителями своїм чинив «не по приличию», що, ймовірно, й обумовило необхідність втручання Ханенка.
Ігнорування освітніх перспектив не завадило Павлові Апостолу стати сержантом лейбгвардії Преображенського полку, а потім перейти прапорщиком в лейбгвардії Семенівський полк. Згідно законодавства звання прапорщика гвардії гарантувало спадкове дворянство. Варто додати, що без участі гвардійських полків палацові перевороти не відбувалися, тому діючий монарх традиційно здійснював шефство над преображенцями й семенівцями.
Двоюрідний брат несумлінного Івана Апостола Симеон (у чернецтві Сильвестр) Кулябка обрав церковну кар’єру. Після постригу (1727 р.) та закінчення Київської академії він почав викладати риторику, філософію та теологію у своїй almamater. Навчальні курси Сильвестра були компіляцією напрацювань його попередників (передусім Феофана Прокоповича та Йосипа Вовчанського). Таким чином перевірки на новизну й самостійність ці тексти не витримують. Однак Кулябка славився хистом неперевершеного ритора, за що студенти називали його «aureusbenedicendusmagistrer» («золотомовний учитель»).
Сильвестр досконало опанував мистецтво складати й виголошувати панегірики. Імператрицю Анну Йоанівну він назвав «лагідним Давидом, мудрим Соломоном, великим Костянтином, державним Феодосієм, живим Петром і удовицею Юдитою». Високе походження та красномовство сприяли тому, що Сильвестр досить швидко став ректором Київської академії та одночасно був висвячений на архімандрита Києво-Братського монастиря (1740 р.).
Піднесення архімандрита Сильвестра припало на Великодні свята 1742 р. Тоді коронаційні урочистості імператриці Єлизавети Петрівни збіглися із особливим для усіх православних періодом від Пасхи до Трійці. У п’яту неділю після Пасхи (тиждень Самарянки) Сильвестр виголосив проповідь, яка надзвичайно сподобалася новій монархині.
У 1744 р. архімандрит вітав імператрицю під час її відвідин Києва. Наступного року Сильвестр вразив царський двір урочистою промовою з приводу весілля спадкоємця престолу. Успіх Сильвестра був приголомшливим, за кілька місяців архімандрита рукопоклали в сан Костромського єпископа. На новому місці служіння архієрей організував школу для дітей священників. Він щонеділі виголошував проповіді, цитуючи біблійні тексти напам’ять. За кілька років Сильвестр посів Санкт-Петербурзьку кафедру й долучився до складу Найсвятішого Синоду.
Скромний і люб’язний архієпископ став улюбленим візаві імператриці. Одного разу вона поскаржилася на те, що має безліч своїх портретів, але жоден художник не спромігся точно відтворити її зовнішність. Тоді золотомовний Сильвестр відповів, що усі портрети невдалі, бо красу монархині неможливо відтворити.
Зважаючи на чернечі обітниці, архієпископ не мав власних дітей, але у нього було щонайменше вісім племінників (діти Івана Петровича Кулябки). Цікаво, що членам цієї родини милостей від монархині було здобути легше, ніж від гетьмана Розумовського. Наприклад, Сильвестрового племінника Григорія пожалували службою в гренадерській роті Преображенського полку (особиста охорона імператриці). Майже одночасно через віцеканцлера Воронцова гетьмана Розумовського просили про уряд обозного Лубенського полку для іншого племінника, Івана. Однак прохання не було задоволено.
Великодні свята були особливим періодом в житті архієпископа Сильвестра. На цей період 1742 р. припало його піднесення, а під час Світлої седмиці 1761 р. золотомовний архієрей відійшов у вічність.
Підготувала Олена Замура, кандидат історичних наук, науковий співробітник науково-дослідного відділу історії пізнього середньовіччя та нової історії.